Четверг, 08 Декабрь 2016, 02:06
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 3
Гостей: 3
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 10 клас Добавить сочинение

«Мартин Боруля» - приклад багатогранності творчості корифея українського театру

Першим поштовхом до появи професійного українського театру були п’єси Котляревського — «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» тощо. Котлярев­ський свого часу навіть був директором Полтавського театру, якщо не помиля­юся. Потім з’явилися твори Квітки-Основ’яненка, шевченківський «Назар Сто- доля», а потім — Емський указ і Валуєвський циркуляр. І вистави українською мовою було заборонено, та й майже не було гідних театрів і труп, а були балаганні інтермедії, вертепи, третьосортні драматургічні вправи якихось графоманів.

Саме тому мені хочеться назвати подвижництвом діяльність М. Кропивниць- кого, братів Тобілевичів, М. Заньковецької, М. Старицького. На перший погляд може здатись, що вони з нічого створили театр світового рівня. Але насправді та­кий творчий вибух абсолютно закономірний: його готували поміщицькі аматор­ські театри, фольклор, талановиті літературні п’єси. Професійний театр насправді виріс на суто національному ґрунті й охоплював дуже широкий спектр жанрів і тем з народного життя, історії. Кропивницький, засновник Трупи корифеїв, доби­рав акторів-самородків тільки з народу. Ролі, як на сцені, так і в організації театру, розподілились дуже органічно: І. Карпенко-Карий писав соціально-побутові са­тиричні комедії й трагікомедії і брав ролі таких собі резонерів, М. Кропивницький створив в українській драматургії жанр соціально-психологічної драми, М. Ста- рицький спеціалізувався на антрепренерстві... Ніхто не нудьгував.

Звичайно, діяльність корифеїв не можна так чітко розділити на окремі цари­ни. У їхній праці все було взаємопов’язане: режисерство, акторство, драматургіч­на творчість. Марко Кропивницький, Марія Заньковецька були акторами досить широкого плану, Іван Тобілевич найохочіше брав ролі таких собі резонерів. Про­те його комедії досить багатогранні, вони мають у собі жанрові ознаки й трагіч­них, і драматичних творів. Це можна показати на прикладі трагікомедії «Мартин Боруля».

Іван Тобілевич більш відомий під псевдонімом Карпенко-Карий — символом усього, що він найбільше любив у житті і без чого не міг би існувати — родини й театру, що були нероздільно пов’язані між собою.

Інколи моменти з історії сім’ї навіть з’являються в його п’єсах. Наприклад, не варто думати, що сюжет «Мартина Борулі» Карпенко-Карий запозичив у Мольє- ра. Такий самий випадок невдалої боротьби за права на дворянство є й у сімейній хроніці Тобілевичів. Чому вони його не здобули? А тому, що в старих документах у прізвищі Тобілевич замість «і» стояла літера «е»...

Можна сказати, що цей сюжет мандрівний, як сюжети давніх міфів та казок. Трохи нагадує байку «Жаба й Віл», у якій бідолашна пихата Жаба луснула, але таки не роздулася до волових розмірів. І підказаний цей сюжет реальними рухами в суспільстві. У Франції манія на завоювання дворянства почалася в сімнадцято­му столітті, а в Російській імперії — на двісті років пізніше. Але причини гонитви за чином та титулом у цих країнах зовсім різні.

Французький буржуа, розбагатівши й відчувши власну силу, намагається за допомогою грошей підтягнутись до вищого щабля суспільства, він ніби каже «І я з вами! Візьміть мене до свого кола!» Але це йому личить, як корові сідло. Його поведінка фарсова, комедійна, та й причина такої поведінки несерйозна, смішна.

А що ж штовхає на боротьбу українського «селянина-шляхтича»? Він не бід­ний, не обділений розумом, грошима, повагою таких, як і він, заможних селян. Чому ж у його голові так раптово виникла ця недоладна ідея? А згадаймо попу­лярну в дев’ятнадцятому столітті ідею «маленької людини», її амбіцій, її права на людське існування. Дворянство для Мартина Борулі — це не менше як засіб са­мозахисту. Довести пану Красовському, що той не така вже й пава — що може краще заспокоїти розбурхане почуття власної гідності? Як і в Журдена, у Борулі воно якесь хворобливе. Дворянство Борулі — як шинель Акакія Акакійовича: він докладає до нього всіх своїх зусиль, грошей, не розуміючи, що його намагання марні, всі його гроші летять за вітром, а обожнювання чину й крючкотворної пра­ці лиш принижують його.

Взагалі, пригадуються ідеї Сковороди про «сродну працю»: кожному своє, і не треба лізти в чужі сани. З іншого боку, можна заперечити: якби людина не стави­ла перед собою недосяжних цілей, вона мало чого досягла б у житті. Інколи й не передбачиш, як людина може змінити свою долю на краще.

Але Мартин Боруля, вочевидь, не цей варіант. Він навпаки ніби навмисне за­ганяє себе у глухий кут. Насправді він, звичайно, цього не розуміє. Напевно, це хворобливе засліплення — найпечальніше, що є в його образі.

Насправді ця комедія зовсім не смішна. Є комічні моменти — наприклад, по­важна розсудливість Омелька в контрасті з нетерплячою дратівливістю його хазяї­на. Чи сцена з Націєвським, де він підслуховує, як Мартин та Палажка обирають майбутніх кумів. Але в цілому після прочитання відчуваєш якесь розчарування в людях. Мені боляче бачити, як чесна і в цілому непогана людина будує свої на­дії на голому повітрі, як вона сподівається на ошуканців (згадаємо хоч повірено­го Трандалєва).

Звичайно, у п’єси є свої закони і на сцені ніщо не відбувається так само, як у справжньому житті. Але кожна гарна драма, чи комедія, чи трагедія відтворює певний життєвий механізм. Відтворює рухи в суспільстві, а на їхньому тлі — рухи людської душі, її сподівання, прагнення. І змушує нас замислитись: а чи не ство­рили й ми собі кумирів, як це зробив Мартин Боруля? Чи наші власні цілі гідні докладених нами зусиль?

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 10 клас | Добавил: 00dima (17 Май 2016) | Просмотров: 76 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016