Суббота, 03 Декабрь 2016, 21:44
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 24
Гостей: 24
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 10 клас Добавить сочинение

Драматизм в історичному романі «Облога Буші»

Коли я читала перші абзаци історичного роману «Облога Буші», мені спало на думку, що так міг би починатись і драматичний твір. Текст дуже нагадав мені ре­марки до п’єси. Такий самий теперішній час у реченнях, точний опис декорацій, героїв та їхніх настроїв... Якби за цим романом поставили спектакль, режисер та сценарист подякували б авторові за детальність і докладність.

І в цьому нема нічого дивного. Врешті-решт, Михайло Старицький майже все своє життя поклав на роботу з театром, роботу антрепренерську й літературну. Він не тільки писав власні драми (яких у нього порівняно небагато), а й інсценізував прозу інших авторів. Парадокс? А на мій погляд, цілком закономірно. Чи пара­доксальним є те, що його власний роман вийшов схожим на п’єсу?

Отже, маємо історичний твір. А що найхарактерніше для історичного твору, що є його найпершою ознакою? Відомі постаті, відомі події... І так, і ні. Згадаймо «Собор Паризької Богоматері». На вашу думку, чи існували насправді в середині XV століття якісь там Квазімодо і Клод Фролло? Напевно, що ні, не існували. Але ми маємо роман, що відтворює людей з їхньою мораллю, їхніми страхами, упо­добаннями та віруваннями. Роман, що відтворює людей такими, якими ці люди були в середині XV століття. Історичний роман насамперед віддзеркалює певну історичну епоху, а чи ґрунтується він при цьому на якихось реальних подіях, то вже десята справа.

До того ж нерідко письменники порушують факти історії навіть тоді, коли зображують відомий епізод. Навіщо вони це роблять? Відповідей може бути бага­то. Найпримітивніше пояснення — незнання цих фактів. Але не хотілося б звину­вачувати у цьому Михайла Старицького. Гадаю, він прекрасно знав реалії оборо­ни Буші. Знав, що Олеся була зовсім не Олесею, а Мар’яною, вдовицею сотника Завістного. І не приходив Антось у пороховий льох, щоб розділити смерть із ко­ханою, бо найпевніше не було ніякого Антося.

причини заміни фактів, мабуть, зовсім інші. Можливо, письменникові здало­ся, що насправді події розгорталися не так драматично? Та ні, думаю, він добре знав, яку величну трагедію бере за основу свого твору. І хоча мені інколи здавало­ся, що він перебирає міру з романтичним перебільшенням стосовно образів героїв, він досяг своєї мети, прочитавши останній рядок, я довго не могла заснути. Пев­но, драматургічний талант Старицького позначився на емоційній атмосфері твору.

Але повернемося до наших фактів. Буває, письменники зраджують історич­ну достовірність заради якоїсь ідеї — найчастіше соціальної. Але Старицький був дуже зворушений героїчними вчинками захисників фортеці! Більшого патріотиз­му годі й бажати! Але просто змалювати все, як воно було, нецікаво. Це може зробити й історик, літописець (згадаймо козацькі літописи). Найбільший інтерес письменника, особливо письменника-реаліста, не обов’язково у подіях, що стали­ся насправді. Та й сутність реалізму полягає не в цьому. Реаліст полює передусім на речі характерні, типові. Тому й змальовує не те, що було, а те, що з великою вірогідністю могло б бути, і те, що дуже його цікавило.

Звичайно, героїчний захист Буші й сам по собі дав би щось душі читача. Але Старицькому хотілося розгорнути не тільки трагічний конфлікт братніх народів. Хотілося йому також зазирнути в людські душі. Про це свідчить історія поста­ті Антона Корецького, що кохав Олесю. Але чому б не уявити можливість таких стосунків саме в той час і саме в тому місці? І ось вам Антось, ось вам Олеся. Ось вам Катря, дружина хорунжого.

Мене найбільше зворушив образ Антося. Здається, він найреальніший, най­більш живий герой в усьому романі. Живий — тому що суперечливий, а супереч­ливий — тому що живий. Його вчинки можна зрозуміти, йому можна співчувати. Особистість Антона Корецького має багато різних площин, але в основі лежить любов до Батьківщини, добро, чесність. Тому боляче бачити, як Олеся та її бать­ко вважають Антося зрадником. їхні почуття викликані обуренням, розгубленіс­тю й горем: як, та це ж їхній Антось, він не міг так просто взяти й перекинутись на інший бік. І справді, спочатку герой може здатись слабкодухим, легковаж­ним, байдужим до найближчих людей. Але, на мою думку, Антон сформувався як справжній патріот саме тоді, як дізнався таємницю свого роду. Він єдиний в усьо­му романі наважився поставити питання, якого не терпить історія: «А що було б, якби?..» А якби польське панство не тонуло в постійних розбещених бенкетах? Якби не вчинило кривавий бенкет на теренах мало не цілої країни? Якби не ди­вилися поляки на своїх сусідів-українців із погордою, як на бруд? А що, якби він міг зробити крок до об’єднання? Він хоче чогось іншого, тоді як обидва табори хочуть війни, прагнуть довести якусь правду, якої самі не знають...

Серце Антося — це міст між двома країнами, між двома культурними одини­цями, двома братськими народами. З одного боку, він любить Польщу, як не лю­бить більше жоден поляк у романі: Антось любить серцем світлим і чистим, а сер­ця його прибічників отруєні жагою війни та здобичі. З іншого боїсу, він любить та поважає Україну. І для цих двох країн він бажав би зовсім іншої дійсності. Він бажав би, щоб батько Олесі не мав причини приховувати його, Антося, родовід. Щоб Олеся не мала причини цілитися в нього з гармати, труїти своє серце водно­час любов’ю й ненавистю, копати рівчаки в пороховому льоху, запрошувати його на останнє побачення...

Кульмінаційна розмова Олесі й Антося розставляє всі крапки над «і». Вони обидва знають, що кохають одне одного й безмежно люблять батьківщину — ко­жен свою. Власне, вони нагадують мені Ромео й Джульєту. З тією лиш відмін­ністю, що після їхньої смерті Монтеккі й Капулетті, тобто Польща й Україна, не знаходять спільної мови.

Антось, звісно, ще хапається за соломинісу — пропонує втекти і жити десь у невідомому прекрасному краю. Але й сам розуміє, що це мрія з тих, що тільки дражнять, але не здійснюються. Драма має завершитися трагедією, і Старицький майстерно виводить героїв на останню пряму, де вже немає підозр і сумнівів, тіль­ки безмежна любов.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 10 клас | Добавил: 00dima (17 Май 2016) | Просмотров: 41 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016