Четверг, 08 Декабрь 2016, 11:45
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 35
Гостей: 35
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 10 клас Добавить сочинение

Любов як спасіння (за повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»)

Дивовижною й захоплюючою видалася мені повість Михайла Коцюбинсько­го «Тіні забутих предків». Попри всі жанрові ознаки — це чарівна, страшна, пре­красна казка про величне кохання. Як у казці, тут тісно переплетена реальність і те, що поза нею. Оголення міфологічних основ гуцульського світогляду, відтво­рення давніх легенд допомагають письменнику заглибитись у психологію окре­мих героїв та гуцулів у цілому. При цьому характери персонажів реалістичні, ти­пові.

Гуцули — досить маленька українська народність, але має вона яскраво ви­ражену індивідуальність. Свого часу їхні звичаї шокували письменника — вони були майже не схожі на ті, що побутують у низинах. Але важливо, що в кожному з них була мудрість віків, кожен з них можна було раціонально пояснити, якщо прийняти на віру напів’язичницькі вірування гуцулів. Через ці вірування, через ці звичаї тіні забутих предків промовляли до нащадків. Отже, не такі вони вже й забуті були...

Коцюбинський грає на струнах людського серця темами, що стоять над будь- яким розділенням на нації та раси. Кохати до самозабуття, кохати самовіддано, незважаючи на кордони, виставлені між закоханими побутом та суспільними нор­мами. Кохати навіть після смерті... Адже й тіні предків, тисяч таких марічок та Іванів живуть у пам’яті поколінь завдяки своєму вічному коханню.

А ось іще один бік діяльності забутих предків: ніхто вже не пам’ятає, з чого розпочалася вендета Палійчуків та Гутенюків і хто в ній винен, а люди гинуть і навіть не знають навіщо. Стосунки Марічки й Івана на тлі кривавої боротьби їх­ніх родів нагадують давно всім відомий шекспірівський сюжет. Але цим схожість і обмежується. Ворожнеча Палійчуків та Гутенюків, внісши свою лепту — познайо­мивши хлопчика й дівчинку, — назавжди відходить на другий план: герої впевне­ні, що вендета їх не розлучить. Щоправда, закохані, щоб одружитись, за звичаєм мають отримати благословення батьків. Але вирішення цієї проблеми ще далеко в майбутньому... У драмі ж Шекспіра вендета стоїть на першому місці.

На відміну від англійського драматурга, Коцюбинський головну увагу приді­ляє розгортанню почуття Івана й Марічки. «Ромео та Джульєтті» далеко до такого психологізму, та й характер стосунків у п’єсі дещо інший. Я не хочу сказати, що твір Шекспіра поступається повісті українського письменника, зовсім ні. Просто кожен із цих творів має бути оцінений за шкалою своєї епохи.

Любов Ромео та Джульєтти зародилася раптово, палко та існувала зовсім не­довго, бо існувала під постійним тиском з боку родин. Закоханим доводилося до­лати величезний опір — і тим більше цінувати своє почуття, засліплюватись ним. Важко сказати, чим би все завершилося, якби задум із фальшивим отруєнням Джульєтти скінчився щасливим примиренням родів Монтеккі й Капулетті та ве­сіллям. Можливо, жили б довго й щасливо. А може, якби скінчилась постійна бо­ротьба — і обидва охололи б одне до одного. Бо як часто палке, пристрасне кохан­ня завершується саме так — холодом, ворожнечею, ненавистю...

А в повісті Коцюбинського все зовсім по-іншому: Марічка та Іван зростали поряд довгі роки, прислухалися одне до одного; вони настільки зблизилися, що немовби зрослись духовно. Взаємопроникли, як інь та янь, довершено доповню­вали одне одного... Заграє Іван на флоярі — Марічка підхопить співанку, яку чи всотала з молоком матері, чи вивільнила з глибин пам’яті поколінь.

І,  пасучи вівці на полонині, Іван ніби чує її голос, пісеньки, що вона обіцяла розсіяти по горах... «Ізгадай мені, мій миленький, / Два рази на днину, / А я тебе ізгадаю / Сім раз на годину». І справді не зрозуміло, чи то Іван приніс із собою згадку про кохану, чи дійсно то гори промовляють до нього. І навіть схиляюся більше до останнього, бо як ще пояснити жалібний Марічкин крик: «Іва-а!», який Іван чує наприкінці літа на полонині?

Що це, що це стисло його серце? з якої причини він зажурився? Адже Маріч- ка там, унизу, в безпеці чекає на нього. Але якесь таємниче чуття підказує йому, що це вже перестало бути правдою...

Загибель коханої ламає Івана психологічно. Дружба, взаємопроникна любов — усе, що він мав, спливло за водою Черемошу. Тепер душевний спокій, рівновага повернеться до Івана лише наприкінці його життя. Він повернеться зі свого доб­ровільного вигнання, почне газдувати. Прийме в хату газдиню як щось потрібне, але не необхідне. Треба одружитися — так велить звичай, так велять тіні давно забутих предків. А Палатна й собі була не проти погаздувати, не потрібно їй було нічого з того, чим жив Іван, ніяких висот духу. Співанки не роїлись в її пересічній прагматичній душі. Проста селянка, яких мільйони було в Україні... Тисячі зна­ходили собі щастя поза родинним вогнищем.

Іван, хоч байдужий до Палагни, та все ж мусив битися з мольфаром Юрою за свою честь. Але він не здатний боротися проти магії. Іван здогадується, що ко­ханці за допомогою чарів зводять його в могилу, і він безсилий з цим боротися. Але невідворотність смерті дивно заспокоює Івана. Це ж скоро він побачить свою Марічку! І вона, викликана чи то його думками та мріями, чи силою мольфара, нарешті приходить по нього.

Іван з дитинства був чутливий до проявів потойбічного світу. Тепер, ставши на порозі смерті, він сприймає ці прояви вкрай загострено. Звичайно, він розу­міє, що не Марічка веде його до лісу, а зла нявка. Він боїться хоч трохи відстати від неї, щоб не побачити діру в спині тієї, що видає себе за його кохану. Та чому він іде за нею? Чому оберігає від Чугайстра?

Береже він не нявку, а образ коханої. Заради ілюзії присутності Марічки Іван ладен обманювати себе якомога довше. Що на нього чекає, якщо він скине з себе нявчині чари, вийде з лісу, повернеться до села? Він буде й далі повільно й боліс­но помирати від мольфарових чарів? Ні, він цього не хоче. Так, він загине в про­валлі, але нехай останні хвилини його життя будуть прикрашені присутністю Ма­річки... Навіть якщо це не Марічка.

Ось іще одна тінь долучилася до сонму тіней. Іще одну душу провели на той світ веселим гулянням. Бо що є життя і що є смерть? Чи мало в світі було людей, які за життя не зазнали щастя? А Іван та його Марічка були щасливіші від інших, щасливі своїм високим почуттям. І саме тому ніколи до них не дорівняються зем­ні, пересічні палагни та юри...

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 10 клас | Добавил: 00dima (17 Май 2016) | Просмотров: 57 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016