Понедельник, 05 Декабрь 2016, 06:31
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 13
Гостей: 13
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 10 клас Добавить сочинение

Значення антитези в побудові повісті 0. Кобилянської «Земля»

Світ, як відомо, складається із суперечностей. Світ є антонімічним: день та ніч, життя та смерть, свобода й неволя. На землі точиться постійна боротьба — боротьба за гроші, за місце під сонцем, за те, щоб бути першим, найшвидшим, найсильнішим... І чомусь нікому не спадає на думку, що місце під сонцем кожна людина має щодня з ранку до вечора.

Світ повісті Ольги Кобилянської, загалом реальний, має під собою напівфан- тастичне підґрунтя, яке надає особливого символічного змісту усьому, що відбу­вається на літературному просторі твору. Світ цей постійно роздвоюється, розпа­дається на яскраві опозиції. Окреслимо головні з них. Це протиставлення землі як головної цінності та творчої сили і «сусіднього» лісу, що уособлює собою все, що є темного, злого в героях твору. Дуже тісно з цим пов’язане протистояння двох братів з родини Федорчуків та їхніх коханих — Анни й Рахіри. Можна також зі­ставити Івоніку Федорчука та Григорія, батька Рахіри; Петра й Василя, Марійку й Докію... І ненароком згадаєш ідею двійництва, найбільш властиву романтизмові.

Земля становить центральний образ твору. З одного боку, це життєдайна сила, без неї селянин — фактично не селянин. З іншого — предмет заздрощів селян без­земельних. Сама по собі земля не є ні дружньою, ні ворожою. Душею її наділяє селянська свідомість, виплекана у фольклорному середовищі.

І ось очевидне питання: земля «працює» на людину, чи людина — на землю? Але, мені здається, Ольга Кобилянська йде далі, зазирає глибше в людську душу. Річ не в тяжінні людини до «приватної власності», як сказали б років зо тридцять тому. Письменниця показує, як людина, зростаючи коло землі, вчиться в неї доб­ра, справедливості, вчиться опановувати свою душу. І навпаки, людина неосві- чена і при цьому не призвичаєна до роботи швидко стане на слизький шлях зла.

До світу «землі» у повісті Ольги Кобилянської належать Івоніка та Михайло, Докія, Марійка, Петро. Івоніку Федорчука взагалі можна назвати «добрим духом» своєї землі. У нього завжди найкраще збіжжя, найкращий товар. Він досяг зі сво­єю землею якоїсь глибинної духовної єдності, розмовляє з нею, як із живою, обе­рігає її. Він завжди відчуває якимсь шостим чуттям, чого земля потребує, він за­стосовує до неї первинну магію, без якої дощі приб’ють колосся долу чи засуха виснажить рослини.

Михайло теж органічно пов’язаний із батьківською землею. Його прощання з домівкою нагадує передсмертну агонію. Опинившись у казармі, виконуючи не­звичну й брудну роботу, страждаючи від постійних принижень, він відчуває не тільки фізичний, а й душевний біль. Удома земля також потребувала його постій­ної уваги, але вона була справедлива з ним, завжди віддавала те, що йому нале­жало, зароблене його щирою працею. Вдовольняти її потреби для Михайла було радістю. Казармені порядки здаються Михайлові незримими, але важкими кай­данами.

Але важливо сказати, що навряд чи земля має владу над душею Михайла. Його роботу коло землі я б радше назвала співпрацею.

Ще одну людину можна віднести до табору «землі», хоч вона єдина у тво­рі ніяк власне із землею не пов’язана. Це Анна. Сама письменниця відносить її до «сільської інтелігенції»: працюючи при панах, дівчина здобула досвід доброти, шляхетності, людської гідності.

На відміну від землі, роль якої проявляється через прагнення, мрії, вчинки героїв, ліс діє самостійно. В описах природи Ольга Кобилянська завжди характе­ризує ліс як живу та ворожу істоту. Ліс «чекає», «чигає», «заманює», «слідкує»... В ньому зосереджена якась невідома людям темна й дика сила. Навіть сама назва, яку селяни дали лісові — «сусідній» лісок — вказує на те, що він чужий у цьому маленькому світі.

З іншого боку, в лісі можна побачити втілення того позасвідомого, що є в люд­ській душі. Є серед селян люди з такою самою дивною, темною, хаотичною ду­шею, як і в цього лісу. Це Сава та Рахіра. Неважко простежити, звідки йде Сави- не неробство, крадіжки, неповага до батьків та їхніх цінностей. І часто він навіть не може пояснити свої вчинки, бо діє підсвідомо, без видимої логіки. Наприклад, вбиває зайців, підстрелює пташок... І любов Сави до Рахіри не можна пояснити логічно; вона ірраціональна, несвідома.

У лісі Сава почуває себе, як удома, може годинами ганятися за зайцем, ховає в лісі сліди своїх дрібних злочинів, і братовбивство сприймається як кульмінація злого торжества цього місця. Як у Михайла з землею, так у Сави з цим лісом по­мітно внутрішній зв’язок. Ліс ніби нашіптує йому зле, доки не «виговорить» усе і не переможе все те чисте й гарне, що ще залишилося в Савиній душі... І тоді Сава скоїть свій страшний злочин.

Думаю, на початку свого життя Сава зовсім не був таким байдужим. Щоправ­да, землі він не любив. Але темний бік його душі теж комусь треба було розбу­дити. Сава спершу був не злий, довірливий, зі слабкою волею. Тому Рахіра (яку можна вважати людським втіленням, людським проявом лісу) легко запанувала в його душі.

Івоніка Федорчук каже, що земля зрадила його, забравши сина. Але земля не зраджує Івоніку та Марійку, вона лиш вбирає у себе страшний Савин злочин і приймає на себе очевидну причину цього злочину — жадобу. Але навіть сам Іво­ніка підсвідомо наближається до справжньої причини, непідвладної людському розумінню. «Кров страшна, в яку вступив Сава... — міркує він, — але те, що за­тягнуло його в ту кров, чи не було воно в тисячу разів страшніше? Що се було? Звідки походило?»

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 10 клас | Добавил: 00dima (17 Май 2016) | Просмотров: 44 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016