Вторник, 06 Декабрь 2016, 07:45
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 34
Гостей: 34
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 10 клас Добавить сочинение

Жінка і суспільство: чому і сьогодні Е Сонечки Мармеладови?

у своєму романі «Злочин і кара» російський письменник Ф. М. Достоєвський створив яскравий образ Сонечки Мармеладової. До нього так ніхто не писав про повій, тих, на кого й сьогодні суспільство дивиться з огидою.

Та Сонечка — повія тільки з огляду на те, як повелося із нею глибоко амо­ральне, байдуже суспільство. Достоєвський розкриває читачеві причину появи таких жінок у суспільстві, адже жодна дівчина повією не народжується! Повіями їх роблять злидні, чоловіча хтивість і зневага оточуючих. Ідея образу Соні — ре­лігія, Христос. Саме між нею і Раскольниковим виникає та інтрига, яка складає центральну ідею роману. Ще при його написанні Достоєвський записав: «Ідея ро­ману. Православне світосприйняття — у чому є православ’я. Немає щастя у ком­форті, купується щастя стражданням. Людина не народжується для щастя. Люди­на має своє щастя заслужити, і завжди стражданням...»

Соня — підтвердження ідей християнства. Вона, така слабенька перед життям, його страшною реальністю, його брудом, має високу силу і духовну чистоту і мо­ральність. Коли Раскольников в одній із центральних сцен роману садить Соню біля свої сестри і матері, він тим самим виказує їй пошану, він вклоняється їй, що й викликає спротив Соні. «Я не тобі вклонився, — я всьому стражданню люд­ському вклонився...» — каже він. «Не за безчестя і гріх я сказав це про тебе, а за велике страждання твоє. А що ти велика грішниця, — то це так... і понад усе ти грішниця, тому що дарма вбила і зрадила себе...»

Та Соня не згодна із ним, бо вважає себе грішницею. Вона вважає, що доля, яка її спіткала, — необхідне страждання. Вона сповнена жалю до свого батька, який сам себе вважає негідним доброти і людяності. «А дочка мене пожаліла. На­віщо вона мені ЗО коп дала? Вона ж знала, що проп’ю. А все ж такп дала. Ось так і янголи Божії жаліють: грішний ти, чи ні, а все ж такп жаліють, і за тобою пла­чуть, і бавлять, і люблять...» Мармеладов живе жалем дочкп, та все ж такп, розу­міючи, на яку Голгофу її прирікає, продовжує пити.

Одного разу, знаючи, що Соня знайшла опору для своєї душі саме у вірі, Рас­кольников насміхався з неї, сказавши: «Можливо, Бога й немає зовсім...» Він до­вів її до сліз, бо відсутність Бога означає для неї відсутність надії на добро... Саме Соня є опонентом Раскольникова у його роздумах про своє право «підняти вла­ду». Велику силу Соня бачить у іншому — у вищій християнській доброчесності — покорі. Вона каже Родіону: «Можна бути великим і у покорі».

Під пером Достоєвського з’являється портрет Сонечки — в дешевій пістрявій сукні повії, у капелюсі із яскравим пером — біля батька-самогубця. Раскольников бачить її у вигляді «янгола із вогненним пір’ям». У його мозку Соня поєднується із якимись маріонетками, ляшками, дітьми. І він розуміє, що мала Полечка «піде Сониним шляхом» — стане повією. І значить, жертва Соні є марною, усе в світі залишиться по-старому. Соня загубила себе, та чи врятувала вона когось? «Ні» — це відповідь Родіона Раскольникова. «Так! — каже п’яний Мармеладов, — вряту­вала того, хто впав...»

Раскольников рівняє Соню до себе, до свого гріха. «Ти також переступила, — каже він, — змогла переступити. Ти на себе руки наклала, ти загубила життя своє...» Однак він називає її «вічною Сонечкою», розуміючи, що за Сонею Мар­меладовою стоять тисячі інших таких самих, як і вона, жертв цього світу. Соня — вирок Раскольникову, після зустрічі із нею він має знайти вихід — або йти її шля­хом, або своїм.

Раскольников розуміє, що йому не минути розв’язки своєї історії. Свій ви­рок він бачить у судженнях Соні. «Соня являла собою вирок, рішення без зміни. Тут — або його путь, або її». Соні чужі уявлення Раскольникові про нескінчен­ність і непоправність усього, що існує. Вона вірить у глибокий сенс людського життя. Сонина жага співчуття веде її у пекло буття, штовхає її до таких само не­щасних, як і вона сама. Раскольников думає про неї: «Милі, лагідні, із очами по­кірливими... Чому вони не плачуть? Чому не стогнуть?... Вони усе віддають, див­ляться покірно і тихо... Соня, Соня! Тиха Соня!...» Саме ця здатність «все віддати» робить тиху й покірливу Соню здатною на подвиг, який вище від людських сил, який потребує сили духу.

І саме за це Раскольников робить Соню своєю іконою. Мадонною, на її почут­тя віри і страждання сподівається, хапається за них, як за рятівний круг.

Якщо подивитися навколо — скільки жінок і дівчат опиняється на вулиці, скільки зламаних життів знаходить там своє завершення! Можливо, і немає серед них таких, як Сонечка, які попри весь бруд життя залишаються чистими духовно. Однак їх, так, як і Соню, приводять на цей шлях байдужість світу, злидні, зневага чоловіків. Важко сказати, чи скінчаться у світі страждання, та ніхто з цих дівчат не мріяв про таке майбутнє для себе і, можливо, вони хочуть, щоб їм хтось допо­міг здійснити шлях повернення до нормального життя, до повноцінної родини, до людського щастя.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 10 клас | Добавил: 00dima (17 Май 2016) | Просмотров: 43 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016