Четверг, 08 Декабрь 2016, 02:06
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 3
Гостей: 3
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 10 клас Добавить сочинение

Якби я був адвокатом Раскольникова... (Твір-роздум)

Якось важко уявити себе, сучасну людину, у темному, сірому, холодному Пе­тербурзі, серед героїв Достоєвського. Цей письменник іще в XIX столітті написав роман, який і сьогодні хвилює душі читачів, змушує думати і викликає суперечки. Якщо уявити собі суд над Раскольниковим, яку роль обрав би я — адвоката, об­винувача, судді? Та й взагалі, чи маю я право судити інших? Навіть коли це літе­ратурний герой? Тому обираю для себе роль адвоката у цьому уявному суді.

По-перше, хочу представити усім свого підзахисного: це Родіон Раскольни- ков, бідний студент, який наймає маленьку комірку під самим дахом високого п’ятиповерхового будинку, його одяг дуже бідний, навіть капелюх рудий, поно­шений, із дірками та плямами. Будь-яка людина має право на захист, навіть най- жорстокіший злочинець, тому я захищатиму Родіона Раскольникова.

Я хочу наголосити на тому, що мій підзахисний перебував у стані тяжкого психологічного розладу, хоча усього за кілька місяців до цього був у нормальному стані. Що ж спричинило цей розлад?

Наголошу, що мій підзахисний — студент-юрист і, перебуваючи в університе­ті, написав дослідження «Про злочин», у якому зауважував, що «люди, за законом природи, розділяються загалом на два розряди: на низький... так би мовити, ма­теріал, який слугує тітьки для народження собі подібних, та на людей, які мають дар або талан сказати у середовищі нове слово...» Перші — слухняні перед зако­ном, другі — заради нового можуть його переступити. Раскольников вважав, що такі люди самі надають собі таке право переступити закон. Прошу зрозуміти мого підзахисного, він перебував у полоні своєї ідеї, вона заволодіта ним, як хвороба, і поки що він не зрозумів, як провести експеримент над собою для того, щоб пе­ретворити свою думку на «діто».

Слід зауважити, що Раскольников не одразу вирішив вчинити так, місяць ле­жав у кутку, в комірці, схожій бітьше на домовину, обдумував своє «дике, фан­тастичне питання». Яке ж саме питання він обдумує? Це питання: хто він, «тва­рина тремтлива чи право має?» Зрозуміто, що у суспітьстві дуже небагато людей, які схильні одним помахом руки посилати людей на смерть, завойовувати країни. Таким був маленький капрал Наполеон. Він знав, яким чином впливати на вели­кі людські маси, в нього не було жодного почуття провини за жертви війни, він усе прощав собі. Наш студент Родіон Раскольников мав цей приклад перед со­бою, він приміряв його, як міряють на себе одяг... Роздумуючи, Родіон доходить висновку, що «влада дається тітьки тому, хто насмітиться нагнутися й підняти її». У образі Раскольникова Достоєвський описує зразок непомірних гордощів, пре­зирства людини до суспітьства, яке він вважає мурашником. Його наполеонівська Ідея — ідея права сильної особистості встановити деспотизм і назвати його «во­лею». Раскольников розуміє, що людина має зробити вибір — що робити, коли треба зважитися на що-небудь, або прийняти долю такою, як вона є, схилити пе­ред нею голову, прийняти жорстоку необхідність приниження, страждання, бід­ності, ницості і пороку, прийняти сліпий і безжалісний фатум або відмовитися від життя взагалі.

Хочу додати, що студента Раскольникова могло штовхнути на злочин просте людське співчуття: зустріч із п’яною дівчинкою на Кінногвардійському бульварі. Миле і добре дитя, в якого така страшна доля. Страшний, брудний трактир, де сімнадцятирічна дочка п’яного Мармеладова рятує ціною власної душі і тіта свою родину. Побожна дівчина стає повією... Чи не могло це штовхнути Раскольни- кова на те, щоб зробити спробу «переступити» невидиму межу, що відділяє до­бро від зла.

Чому мій підзахисний обрав стару жінку, яка давала гроші у борг під відсот­ки? Бо для Раскольникова ця стара просто стала втіленням «тогобічних» нелюдів, можливо, найнепримітнішим за всіх. Чи здійснює він убивство із справедливою метою для того, щоб відібрати гроші і роздати бідним? Чи, може, голодний сту­дент був настільки придавлений бідністю, що хотів їсти? Або допомогти матері чи Соні? Він жаліє малу Полечку, коли розуміє, що й Полечка має піти шляхом Соні — у повії. І це велике страждання для його доброго серця. Трагедія жінок у романі розростається до всесвітньої недолі, страждання всесвітнього масштабу. Світ страшний, примирення з ним неможливе.

Проте Соня Мармеладова думає інакше: «Ні, тут зовсім інші причини!» Та й сам підзахисний це відхиляє: «Якщо б я тільки зарізав для того, що голодний був... то я був би тепер... щасливий був би!» Тож не матеріальний комфорт, не гроші потрібні Раскольникову.

Іще хочу звернути увагу: Раскольников не вбивця за натурою. Чи хтось лю­бить убивць? Вони холоднокровні, жорстокі, вбивця не любить нікого, навіть са­мого себе. А Раскольникова люблять! Як вразив цей студент Соню, коли посадив її, принижену, розтоптану, поруч зі своїми матір’ю і сестрою, вклонився їй — за її страждання, за її жертву — усьому людському стражданню, втіленому у Соні, вклонився. Соня відчуває у Родіоні саме ці поштовхи живого людського серця, розуміє його.

Так, Родіон Раскольников вчинив тяжкий злочин проти людини: він убив ста­реньку, ні в чому не повинну жінку. Вбив не через ненависть до неї, а з ненави­сті до усього жорстокого суспільства! Чи розуміємо ми, що робиться в душі лю­дини, коли їй нікуди вже більше йти, ні до кого звертатися? Ні, не розуміємо. Та ми розуміємо її великий жаль, її біль і співчуття до стражденних, викинутих жит­тям людей. Так, Родіон Раскольников заслуговує на покарання, але ж він сам вже покарав себе більше, ніж суспільство. Він намагався «переступити», навіть убив, та переступити — не зміг. І тепер страждає від того, що вчинив. Так, ми змушені його засудити, але в нього є шанс — шанс стати іншою людиною. В нього є най­головніше для людини — кохання, і саме воно перетворить Раскольникова. Та ось же і Достоєвський каже: «нове життя не задарма ж йому дістанеться, його треба за дорого купити, сплатити за нього великою майбутньою звитягою.... Та тут вже починається інша історія, історія... оновлення людини, історія переродження її, історія ... переходу з одного світу в інший, знайомство з іншою, до цього невідо­мою дійсністю...»

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 10 клас | Добавил: 00dima (17 Май 2016) | Просмотров: 76 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016