Пятница, 09 Декабрь 2016, 11:43
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 28
Гостей: 28
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 10 клас Добавить сочинение

Принижені і ображені у романі Ф. М. ДОСТОЕВСЬКОГО «ЗЛОЧИН І кара»

«Злочин і кара» Ф. М. Достоєвського — найвідоміший твір російської літератури. І зовсім не тому, що Достоєвський описав картини з життя маргіна­лія у Петербурзі середини XIX століття. Так, ця тема і сьогодні хвилює багатьох людей, однак треба зрозуміти, що саме приваблює його прихильників, чому ро­сійська дійсність середини позаминулого століття дістає відгук у наших душах. Уперше роман побачив світ 1886 року. Його поява ознаменувала собою глибокі соціальні зрушення, загибель моральних цінностей у суспільстві.

Події роману розгортаються в химерному місті, оспіваному ще Пушкіним, не­людському, кам’яному Петербурзі. У полі зору письменника не мешканці бага­тих кварталів, мармурових палаців і казенних закладів. Серед тих, на кого звертає увагу Достоєвський — збіднілі дворяни, студенти, відвідувачі трактирів, дівчата з вулиці. Пивнички, трактири просякнуті смородом алкоголю, де можна «від одно­го повітря... за п’ять хвилин зробитися п’яним...» Кам’яні мішки будинків Петер­бурга стають останнім притулком, місцем страждань, глухим кутом, з якого немає виходу. Ця безвихідь заповнює вулиці, немов потоп. Картини загибелі у цьо­му потопі змальовані письменником, немов художником — в один-два прийоми, однією-двома фразами, однак образи виникають повні, вони запам’ятовуються надовго. Жінка з жовтим обличчям і запалими очима у відчаї кидається у канал. Інша кричить: «До біса допилася, батюшки, до біса... Удавитися теж хотіла, з мо­тузки зняли...»

Де ж живуть герої роману? Домівка, особиста фортеця людини, її захист — так само страшна, як і публічні місця, бо залишає зморену голодом, хворобами і від­чаєм людину наодинці із самою собою. Студент Раскольников живе в кімнатці, схожій на труну. Соня — у потворному сараї, Мармеладов — у прохолодному, за­душливому і тісному кутку, з якого можна зважитися вийти тільки у небуття — і саме це і робить Свидригайлов, він стає самогубцем.

Мармеладов — батько Соні, типовий алкоголік, якому вже нікуди йти. Заги­бель його — справа часу, він не в змозі прогодувати свою родину, тому стає рабом своїх низьких пристрастей. Він гине і бачить, як разом із ним гине і вся його ро­дина, і вже не намагається якось вийти з цієї ситуації. Мармеладов фатально усві­домлює, що виходу немає. «А хіба серце у мене не болить від того, що я плазую в тузі?» — каже він. У брудному трактирі під крики і регіт п’яниць чує Раскольни- ков розповідь Мармеладова про жахливу долю його сімнадцятирічної дочки Соні, її подвижництво і жертву.

Дівчата, юні й чарівні, мають себе продавати, щоб врятувати родину від голод­ної смерті. Так робить Соня, вона змушена вийти на панель. Так учиняє сестра Раскольникова, Дуня, яка заради грошей змушена одружитися із грошовитим не­любом — фактично вона так само продає себе, як і Соня. За виразом Достоєв- ського, вона «виходить на Голгофу».

Не є винятком і студент Раскольников, який закладає у лихварки перстень, що подарувала йому сестра. Він побачив стару нікчему, яка забирає в бідняків останні надії, бо їй закладають останнє, щоб не вмерти з голоду. Він усвідомлює нікчемність її існування, навіть шкідливість його і вирішує, що лихварка — гар­ний об’єкт для його дивного експерименту: півроку тому, іще бувши студентом, Раскольников написав статтю під назвою «Про злочин» — про особисту теорію психологічного стану злочинця. За його теорією, це схоже на хворобу, за якої розум упадає у ступор, а воля зникає. Отже, вбивство лихварки Раскольнико- вим задумано не заради грошей, не задля виживання — а задля втілення хвороб­ливих думок. Раскольников збирає усі сили для цього, бо тільки так він має сам собі довести, що він — не тварина тремтлива, що він людина велика, впевнена у собі. Вже здійснивши свій нелюдський експеримент, на каторзі, він переглядає цю ідею. Там, на каторзі, він побачить світло у кінці тунелю — Соня, її непохит­ні моральні цінності — та соломинка, за яку треба хапатися, щоб не загинути у страшному вирі життя.

Достоєвський залишає своїх героїв роздумувати, як і своїх читачів. Відкритий фінал роману надає читачам можливості самим передбачити подальшу історію життя героя. По-перше, досягнувши самого дна страждань, Раскольников і Соня починають підніматися на поверхню, до повітря, до життя. Чи змінить Расколь­ников свої думки? Безперечно, бо поруч із ним — Соня, непохитна у своїй мо­ральності, у своїх людських цінностях. До цього в Раскольникова не було нічого доброго. Поруч із Сонею його життя набере позитивного напрямку, наповнить­ся сенсом і радощами. По-друге, початок нового життя може так обернутися для Раскольникова, що він повторить шлях п’яниці Мармеладова.

Скільки років минуло від дня виходу роману, а кожний читач сприймає його по-своєму і по-своєму бачить подальше життя Раскольникова! Скільки людей ста­вили перед собою це важливе питання — «тварина я тремтлива чи маю право?» Скільки людей за ці роки повторили шлях родини Мармеладових? Коли думаєш про це, розумієш, що твір Достоєвського — вічний.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 10 клас | Добавил: 00dima (17 Май 2016) | Просмотров: 63 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016