Пятница, 09 Декабрь 2016, 13:37
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 33
Гостей: 33
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 10 клас Добавить сочинение

I. Еміль Золя і його ругонівський цикл. (Інтродукція циклу — роман «Кар’єра Ру¬гонів». У ругонівський цикл входять романи про велику буржуаз

Роман французького письменника Еміля Золя «Кар’єра Ругонів» — роман на­туралістичний, із психологічним дослідженням таємних рухів душі його героїв. Однак символи у ньому використані письменником для поглиблення ситуацій, для підсилення і виокремлення як головного, так і деталей. Емоційна піднесе­ність, романтика, патетика революції мають інші виміри, барви, символи, ніж то­нальність міщанського побуту, ницість буржуазного буття.

Кохання і Смерть — дві великі рушійні сили, немов злилися у тексті роману у вишуканий візерунок. Кольори червоного і чорного з давніх-давен у більшості народів означають одне й те саме. Червоне — кохання, кров, революція. Чорне — життя, місто, доля, смерть.

Чарівні чорні очі в М’єтти, червоні її вуста. Золя закоханий у свою героїню, він милується цією дужою сільською дівчинкою, яка не боїться ніякої роботи і має чесну і добру душу. Ось на М’єтті великий червоний плащ, у нього загортає дівчину коханий Сільвер і сам вкривається його полою. Так само кохання обгор­тає їх, немов той плащ, поєднує чистим молодим почуттям. І ось уже не тільки червоний плащ на М’єтті. У натовпі повстанців, серед великої кількості чоловіків, М’єтта іде однією з перших і несе червоний прапор: «М’єтта взяла прапор, при­тулила держак до грудей і отак стояла, випроставшись, під цим криваво-червоним знаменом, що майоріло над нею...» Золя описує цей епізод так яскраво, як худож­ник Ежен Делакруа, який написав свою «Свободу на барикадах» — жінка із черво­ним знаменом кличе вояків революції до бою. Сам Золя пише про свою героїню: «В цю мить вона здавалася уособленням незайманої Свободи...»

В іншому епізоді солдати, ті, що прийшли розстрілювати повсталих, побачив­ши М’єтту, кажуть: «Дивіться, он дівчина у червоному... Яка ганьба! Вони попри­водили із собою своїх повій...» Трохи пізніше, коли М’єтта стоятиме серед повста­лих, у плащі і з прапором у руках, вона здаватиметься великою кривавою раною, а потім впаде від смертельного пострілу. «Під лівою груддю він розгледів малень­кий рожевий отвір; тільки одна краплина крові витекла із рани...» — так описує Золя останні хвилини життя своєї маленької героїні. Остання картинка вражає своєю патетикою і натуралізмом. Сільвера забирають від тіла дівчини, немов со­бача, а вона лежить, «незаймано прекрасна на червоному прапорі...» Так кохання і смерть переплітаються між собою — червоне і чорне.

Кладовище, могили, надгробки — містичні символи смерті, якими починаєть­ся і закінчується роман Золя. На початку його закохані Сільвер і М’єтта зустріча­ються на старому кладовищі. Тут, у спокої, де поховані усі небіжчики міста Плас- сан, народжується їхнє кохання, молоде і чисте, немов весняна яскрава трава. Ось М’єтта сідає на каміння, а воно виявляється надгробком померлої колись жінки. Так до цих юних закоханих уперше приходить привид смерті. Холод і темрява, чорна міська безодня — саме тут зростають Сільвер і М’єтта — химерні, нікому не потрібні квіти самозакоханого міста.

Хвіртка, зроблена у паркані Маккаром і Аделаїдою, є символом їхнього забо­роненого кохання. Після смерті Маккара Аделаїда закриває її на ключ і молодим Сільверу і М’єтті доводиться довго шукати його, щоб відчинити хвіртку. Відчине­на через багато років хвіртка означає повернення почуттів, відродження кохання, відродження надій. Та лише на короткий час вона буде відчиненою, а потім буде вже закрита навіки: немає у цього кохання майбутнього. Іще нічого не трапилося 13 цими ДІТЬМИ, проте читач вже розуміє: зачинена хвіртка — це вирок, і передчут­тя смерті героїв вже невідступно веде до фіналу роману.

Колодязь на межі двох володінь, до якого кожного ранку юні М’єтта та Сіль- вер квапляться, аби зустрітися одне з одним — символ їхнього чистого кохання, яке потрібне обом, немов жива колодязна вода. Ми бачимо, як у колодязі, немов у дзеркалі, відображуються небо, листя плюща, яісий в’ється над муром, і обличчя хлопця і дівчини, зачарованих одне одним.

Іще один символ у романі — жовта вітальня Ругонів, у якій народжуються зра­да, пожадливість, ненависть. Перемога змовників із жовтої вітальні — це перемога темних сил над світлими, зла над добром, контрреволюції над революцією. Жовта вітальня — символ буржуазного достатку, мета, до якої йде родина Ругонів. Жовта вітальня — це все, про що вони мріють, матеріальне відображення матеріальних статків. Після розстрілу повстанців на іншому боці майдану, у вікні світить вог­ник поминальної свічки — там оплакують покійника — і вогонь цієї свічки стає символом — останнім відблиском великого вогнища революції, незламного на­родного духу. Тим самим Золя наголошує: народ можна винищити фізично, однак духовний вогник лишиться живим.

Уся ця символіка, яку так охоче використав Золя в романі, притаманна швид­ше романтизму і навіть готичному роману, ніж натуралізму, однак виглядає тут дуже органічною, з огляду на романтизм самого революційного дійства, описа­ного Золя.

Червоні кольори кохання і революції, колодязь із чистою водою, хвіртка як вхід (або вихід) у новий світ, свічка як символ революційного вогню — цілком на­лежать до романтичних сторінок роману. Кладовище, страшне і темне, зі знище­ними могилами і надгробками, жовта вітальня, у якій сидять буржуа — живі мер­ці із пустими душами — втілення Смерті. Так Червоне і Чорне, Кохання і Смерть творять у романі Еміля Золя свій неповторний малюнок...

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 10 клас | Добавил: 00dima (17 Май 2016) | Просмотров: 73 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016