Пятница, 09 Декабрь 2016, 09:46
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 36
Гостей: 36
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 10 клас Добавить сочинение

Осуд бездуховності й егоїзму в повісті І. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»

Сьогоднішній день вимагає від молодого покоління обізнаності у багатьох сі­мейних засадах. Саме література вдовольнить потребу засобами мистецтва сло­ва виховувати майбутніх чоловіків і дружин, зятів і невісток. У центрі художнього твору має стояти духовний світ людини, сповідувані нею норми моралі.

Саме ці питання порушував ще в кінці XIX ст. І. С. Нечуй-Левицький. Згаду­ючи про свою роботу над повістю «Кайдашева сім’я», автор писав, що в Україні часто трапляються сім’ї, в котрих постійними є лайки та сварки. Життя в таких родинах стає пеклом.

Причин цьому дуже багато: це і скасування кріпацтва у 1861 році, бо психо­логія селян була спрямована на те, що про все думав пан або управитель; і «не підготовленість» людей до громадського життя, яке їм було байдужим; і стерео­типне ставлення свекрухи до невістки як до «свіжої робочої сили»; і боротьба за власність, особливо за землю, бо вже не могли різні покоління вжитися під од­нією стріхою.

Герої повісті живуть не бідно, в них не трапилося ніякого нещастя, вони всі здорові. Чому ж родина не живе мирно? Чому виникають сварки, а потім навіть баталії, які тривають між сім’ями місяцями? Ці питання актуальні будуть завжди, поки буде існувати суспільство з його соціальними питаннями.

Давайте простежимо, як у повісті поступово розвивається конфлікт, хто ж більше винен — старше покоління чи молодше.

Голова сім’ї — Омелько Кайдаш на все життя залишився затурканим, забобон­ним. Він говорив, що «коли у святу п’ятницю поститись, то не втопишся», з цьо­го забобону сміються навіть сини Кайдаша. Батько поступово втрачає авторитет у них, бо любить «заглядати у чарку». У селі споконвіку слово батька було законом, але не в Кайдашів. Отже, старий Кайдаш не навчив своїх синів ні пошани, ні пра­целюбності, ні щедрості. А з чого йому було їх навчити, коли він родину промі­няв на шинок? У його мові часто трапляються грубі, навіть лайливі слова. А як же віра в Бога? Людина богобоязлива має бути щирою й порядною в усьому — на­віть у мові. А що ми чуємо: «Брешеш! Я не пропивав грошей! Осьдечки гроші, та тобі не дам. Дулю візьмеш, а не гроші!» Отакими словами Омелько звертається до дружини, повернувшись із шинку додому. За що поважати такого батька? З якого великого горя він п’є майже щодня?

Можна сказати, що поступово боротьба за власність притупила родинні почут­тя. Ця боротьба вже доходить до того, що в гніві Карно під час однієї суперечки, хапаючи батька за петельки, кричить: «Не лізь, бо задушу, іродова душа!»

А як же до цього ставиться Кайдашиха? Та ніяк! їй вже остогид власний чоло­вік-п’яниця, який допивається до «чортиків у голові». Вона спочатку стає на бік синів, тому що вони боронять її від бешкетника Омелька. Але поступово ситуація змінюється. Сини почали зневажати і матір. Хоча вона їх дуже любила, пишалась ними, але була сварлива і деспотична. А такою Марусю Кайдашиху зробила пан­щина. Замолоду вона довго служила у панів і набралася від них, з одного боку, об­лесливості «дуже солодкої, аж нудної», а з другого — зверхності, пихи та грубості. А чи це було потрібно дітям від матері? Мабуть, любила вона їх теж по-своєму. Бо виросли сини схожими на неї. Навіть Лаврін — добрий і лагідний, якого «хоч у пазуху сховай», стає зневажливим і жорстоким. Йому байдуже, коли Карно, до­відавшись, що мати закрила його коня у своєму хліві, бачить, як той хапає її за плечі і кричить: «Нате, їжте мене, або я вас з’їм».

У присутності всієї родини Карно погнався за матір’ю з дрючком. А коли вона вскочила у ставок, то він у воду не поліз. «Не так шкода мені матері, як чо­біт!» — гукнув він на березі. Постає питання: чи принесе такий син склянку води своїй матері, миску каші чи борщу? Мабуть, що ні! А навіщо? Бо сини вже сплять і бачать (особливо Лаврін), коли старі помруть! «Ваша частка — моя частка; ви сьогодні господар, а я завтра», — каже він батькові. Молоде покоління Кайдашів хоче загарбати скоріше все собі і по-своєму господарювати.

От що зробили постійні сварки у родині. Здавалось би, Кайдашиха мала своїм прикладом порядної жінки-матері згуртовувати родину. Бо все залежить від гос­подині, як вона захоче — так і буде!

Ми в неї не бачимо ніякої любові до онуків. Називає їх «зміюками», «вовченя­тами». А в народі кажуть, що онуки дорожчі, миліші від дітей. А хіба діти винні, що дорослі не виховані? Саме на прикладі образу старої Кайдашихи І. С. Нечуй- Левицький показав, як морально занепадає людина в умовах безпросвітної темря­ви і ворожнечі. В таких умовах ніколи не розквітне сімейне щастя.

Тому, читаючи цей твір, сьогодні треба доходити висновків і майбутнім свек­рухам, і розумним сватам, як виховувати своїх дітей, щоб були задоволені всі.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 10 клас | Добавил: 00dima (19 Октябрь 2016) | Просмотров: 23 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016