Пятница, 09 Декабрь 2016, 15:30
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 30
Гостей: 30
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 10 клас Добавить сочинение

Утвердження любові як джерела людської духовності у повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»

Філософська думка трактує Людину як носія історичної інформації усіх часів і епох. М. Коцюбинський був упевнений, що «голос предків живе в нас» і «ми чу­ємо його в собі» (невипадково «Голос предків» — один із вдалих варіантів назви повісті). Письменник у своїй повісті розмірковує: що наше життя? як блиск на небі, як черешневий цвіт?..

Дисгармонія у людському суспільстві, розірваність з мікрокосмосом душі за­вжди тривожила М. Коцюбинського. Сонцепоклонник не прославляє свій час, а знаходить у ньому пороки, що стоять на заваді вічного зоряного плину, прагне «сонячними променями» поетики зарядити серця читачів для боротьби за світло.

Його світобачення епізодів повісті прочитується як виголошення автором тези: світ — чудесна казка, і антитези: світ — страшна казка. Іншими словами, життя — прекрасне і, водночас, воно — страшне, бо спотворене дійсністю, стра­хом перед нерозгаданими таємницями.

Тому головний герой повісті «Тіні забутих предків» Іван Палійчук стоїть на шляху самовдосконалення. Він утілює в собі божественну мудрість, яка встанов­лювала владу розуму над ірраціональними законами природи. Тобто природа олюднюється, а людина зливається з нею, хоча часто й боїться її.

Інколи Іван «уночі... тремтів» від цього страху, йому «весь світ був, як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна». Як бачимо, людьми ще володіє первіс­ний страх перед усім невідомим, замість того, щоб пізнавати його. Не про мирне існування думають і дорослі, а про одвічну ворожнечу поміж родами Гутенюків і Палійчуків, бо вони повністю у владі старовинного страху та ворожнечі. Навіть Іван кинувся бити «Гутенюкову дівку», якій було так само мало років, як і йому, й котра стала потім єдиним і палким коханням.

Письменник абстрагується від інших питань. Історія українських Ромео та Джульєтти заполонила всю його увагу. їхнє кохання, що народилося в злитті з природою, було єдине, цільне, невмируще. Воно стало рушійною силою їхнього життя, визначило трагічну розв’язку. Івану з Марічкою довелося ховатись у лісі, «щоб стариня не знала, як кохаються діти ворожих родів». Так, ця любов була ро­мантична, піднесена, не схожа на звичайну; все відбувалось далеко від людей, у злитті з природою.

Але соціальні обставини втручаються в життя та щастя юних романтиків. Піс­ля загибелі батька, Іванові довелося йти в полонину заробляти на сім’ю. Розлука стала неминучою: щастя було розірване тверезими реаліями. Коли Іван повернув­ся з полонини, то вже не застав живою Марічку, бо її «взяла» вода Черемоша. Так закінчилось щастя закоханих, вирішилася їхня доля...

Час спливав, життя не стояло на місці, Іван змушений був далі якось існувати, бо «треба ж було ґаздувати», бути разом з худобою. Він одружився з Палатною, але сите життя з дружиною, яку він ніколи не кохав, не приспало в Іванові почуття до Марічкн. Вона постійно згадувалася йому, Іван тоді йшов з дому «і десь про­падав», а в голові його дзвеніли її пісеньки.

Поступово туга за Марічкою тяжко діяла на його стан: він помічав, що сили покидали його, очі «глибоко запали, життя втратило смак». До цього приєдналась і відверта зрада Палагни, її ворожіння з мольфаром Юрою проти нього. Тоді й розпочинається завершення історії та характеру Івана, який внутрішнім поглядом бачив лише Марічку, «її обличчя, її просту і щиру ласкавість, чув її голос...»

Можливості душі Івана вичерпались, йому більше нічим жити, він не міг по­кохати вдруге. Його духовне життя скінчилось, доля героя вирішилась, бо «сили ворожі сильніші за нього... він вже поліг у боротьбі». Для Івана вже нічого не мала значення, він пішов на видиму смерть, аби бути поруч з коханою. Така сила невгасимої любові Івана, така його «історія». Те, що він недоспівав своєї пісні.

підкреслено останньою сценою повісті, де Іван «спокійно лежав на полотні, за­мкнувши у собі щось тільки йому відоме, а праве око лукаво дивилось з-під під­нятого трохи повіка».

Безумовно, М. Коцюбинський реалізував у своїй повісті «Тіні забутих предків» весь творчий потенціал заради блага героїв. Його ідея гармонізації всього сущого розкривається у філософській істині: «ціле море у небі і ціле небо у морі».

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 10 клас | Добавил: 00dima (19 Октябрь 2016) | Просмотров: 17 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016