Пятница, 09 Декабрь 2016, 15:25
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 36
Гостей: 36
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 10 клас Добавить сочинение

Раскольников та його «двійники» у романі Ф. Достоєвського «Злочин і кара»

На сторінках роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара» перед нами розкри­вається широка панорама Петербурга середини XIX ст. Серед персонажів великої книги багато осіб, які лише кілька хвилин привертають нашу увагу, а є люди з різко окресленими характерами, з власними поглядами та переконаннями, які по- різному впливають на головного героя та без яких роман просто не склався б. Це родина Мармеладових, Дуня, Порфирій Петрович, Лебезятников і деякі інші.

Особливе місце в романі належить «сильним світу сього» — Лужину і Свид- ригайлову, яких можна вважати «двійниками» Раскольникова. Зводячи «ідейно­го» вбивцю з цими людьми, письменник спростовує, глибше викриває його те­орію володаря та юрби, антигуманну, нелюдяну суть цієї теорії.

Картини соціального зла, геніально намальовані Достоєвським, переконли­во доводять, що «основна таємниця роману полягає не в злочині, а в мотивах злочину» (В. Шкловський). Усе навколишнє життя зміцнює переконання Рас­кольникова в тому, що замислене ним убивство не суперечить людським зако­нам. Він змінюється у своєму намірі не як злочинець, а як прихильник мораль­ної розпусти, індивідуалістичного бунту проти суспільства (до речі, показним є і зміст його прізвища: розкол у ньому самому, розкол у свідомості, моралі, по­ведінці). Про це свідчать його судження про «типи» людей, про право «надзви­чайної» особистості на злочин, про те, як відрізнити «надзвичайну» особистість від «тварі тремтячої». Але, скоївши злочин, Раскольников, якого гризуть муки совісті, розуміє, що він не з тих, хто «має право»; він зневажає себе за ці муки, за те, що виявився «твар’ю тремтячою», однак «теорія» в його свідомості не роз- вінчена.

У ці страшні для Раскольникова дні він зустрічається з Лужиним та Свидри- гайловим — людьми, які, не відчуваючи мук сумління, постійно порушують за­кони моралі у своєму повсякденному житті та вважають, що мають право розпо­ряджатися чужими долями.

Петро Петрович Лужин живе за принципом «полюби перш за все самого себе». Цей принцип дозволяє йому, не замислюючись, принизити, загубити лю­дину, розтоптати чуже життя. Здобуваючи владу над Дунею (він називає це ко­ханням), Лужин хоче зганьбити її брата, переконавши всіх, що Соня Мармеладо­ва, якій допомагає Родіон, не тільки повія, але й злодійка. Важко забути жахливу сцену під час поминання у Мармеладових, коли лише випадковість врятовує Соню. У Лужина повністю відсутнє почуття моралі, він не знає, що таке совість, порядність. Його буздумність призводить до неприхованої підлоти.

Свидригайлов — натура набагато складніша. Це не повний егоїст, як Лужин, не просто лиходій чи злочинець. Потенційно він людина великої совісті та ве­ликої сили. Але його поведінка непередбачувана, у нього часто виявляються зві­рячі інстинкти.

Достоєвський показує, що причина моральної, а потім і фізичної загибелі цієї людини соціальна. Він доходить висновку, що справедливість у цьому світі неможлива. Звідси його відчаї, презирство та недовіра до людей. У ньому гинуть добрі задатки, він робить добро і заподіює зло (згадаймо його роль у долі Дуні) з однаковою байдужістю — «від нудьги». Але жити без віри в істину та добро не­можливо — і він гине, карає сам себе.

Зіштовхуючись із цими людьми, Раскольников не може погодитись з їхньою «мораллю» і в той самий час не може не визнати, що вони живуть за його «тео- І)ією», виправдовуючи нею своє презирство до «юрби», до тих, хто «нижчий», йому нічим заперечити твердження Свидригайлова, що вони (він і Раскольни­ков) «одного поля ягоди» і що між ними «є точка спільна». Більш того, Расколь­ников сам каже Лужину: «А призведіть до наслідків те, що ви недавно проповіду­вали, так і вийде, що людей можна різати», — тим самим викриваючи теорію, за якою хотів, але не зміг («натура» перемогла!) жити.

Ставлення героя до «сильних світу цього» показує, що він, вбачаючи в них своїх «двійників», відчуває до них дуже глибоку огиду і приєднатися до них не хоче, не може прийняти світ людей, які живуть за його «теорією», у цьому сила «натури» Раскольникова, його перевага над «сильними світу сього», над усіма лужиними та свидригайловими. У цьому — надія на його моральне відродження та повернення до людей.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 10 клас | Добавил: 00dima (19 Октябрь 2016) | Просмотров: 30 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016