Пятница, 09 Декабрь 2016, 05:49
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 10
Гостей: 10
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 10 клас Добавить сочинение

Над якими етичними проблемами спонукав мене замислитись роман Ф. ДостоЕвського «Злочин і кара»?

Прочитано роман. Перегорнуто останню його сторінку, але тривожне почуття, викликане читанням роману «Злочин і кара», не залишає мене, бо проблеми, які підіймає автор твору Федір Михайлович Достоєвськнй, не можуть залишити бай­дужою жодну людину. «Злочин і кара» — один із видатних творів світової літера­тури і разом із тим — один із найскладніших.

Письменник розпочав роботу над романом у дуже складний час кінця 60-х років, коли Росія вступила у перехідну епоху. Суспільний рух шестидесятників ішов на спад. У країні піднялася хвиля урядової реакції. Лідери революційного руху були заарештовані, селянські повстання придушені. Старі ідеали зникли, а нові ще не народилися. Ніхто ані в що не вірить, а проте суспільство продовжує жити. Становище дедалі ставало гіршим і ускладнювалося тим, що соціальні про­тиріччя, які роздирали дореформену Росію, ще більше загострилися. А селянська реформа штовхнула країну у болісну ситуацію подвійної кризи. Невилікувані крі­пацькі виразки ускладнилися новими, буржуазними. Зростав розклад духовних цінностей, змішалися уявлення про добро та зло. Ось у такій задушливій атмо­сфері ідейного бездоріжжя й соціальної розхитаності з’явилися перші симптоми суспільної хвороби, яка пізніше принесе величезні біди й страждання людству у XX столітті. І величезною заслугою Достоєвського було те, що він одним із пер­ших у світовій літературі поставив соціальний діагноз цієї хвороби і виніс їй су­ворий моральний вирок.

Письменник бачив, що пореформена ломка руйнує вікові набутки суспільства, звільняючи людську індивідуальність від культурних традицій, історичної пам’яті, звичних авторитетів. Особистість ніби випадала із системи ісультури, втрачала са- моорієнтацію й потрапляла у залежність від новітніх ідей, які охоплювали суспіль­ство. Федір Михайлович зрозумів, що за зовнішню привабливість математично перевірених ідей доводиться іноді розраховуватися кров’ю, ще й до того чужою. І можна лише дивуватися, як автор роману зумів передбачити конфлікти, які піз­ніше спіткали людство. Те, що здавалося сучасникам письменника «фантастич­ним», підтвердилося долями наступних поколінь.

Читаючи роман «Злочин і кара», не можна не замислитися над серйозними етичними проблемами, поставленими автором у творі.

Що являє собою людське життя? У чому полягає його цінність? Що таке щас­тя й добробут? Чи правомірно його здобути шляхом злочину? Чи може принести такий добробут, хай не тільки для себе, а й для інших знедолених, спокій і мораль­не задоволення, щастя? Чи можна піти на компроміс із власною совістю? Чи мо­жуть бути люди «вищими» і «нижчими»? А чи можуть «кращі з людей» розпоря­джатися життям інших? Чи може бути виправданим «вбивство по совісті»?

Такі питання можна ставити і ставити, але відповідь на них є в романі Ф. Досто­євського «Злочин і кара». Людське життя — найбільша на землі цінність. І жоден з людей не може розпоряджатися життям — своїм чи тим паче чужим. «Не вбий!» — твердить одна з християнських заповідей. «Вбивство — це страшний злочин», — доводять юридичні закони.

І ніхто не повинен переступати ці закони. Перед ким завгодно можна виправ­датися, скоївши злочин, але тільки не перед своєю совістю, що стане перед тобою вічним докором, а життя перетвориться на муїсу, назавжди втративши сенс. І один невеликий злочин не загладиться тисячами добрих вчинків.

Але цього спочатку не розуміє головний герой твору — студент Родіон Расколь- ников. І теорія його зазнає поразки. Спостерігаючи російське життя, роздумую­чи над вітчизняною та світовою історією, Раскольников вирішив, що історичний процес і усілякий розвиток здійснюються за рахунок чиїхось страждань, жертв і навіть крові, що все людство поділяється на дві категорії. Є люди, які бездіяль­но приймають будь-який порядок речей — «тварі тремтячі», і є люди, які можуть порушувати моральні принципи й суспільний порядок, прийнятий більшістю — «сильні світу цього». Великі особистості, творці історії, Лікург, Магомет, Напо­леон не зупиняються перед жертвами, насиллям, кров’ю заради здійснення своїх ідей. Розвиток суспільства здійснюється за рахунок «тварей тремтячих» наполео­нами. А поділивши людей на дві категорії, Раскольников задається питанням, до якого ж розряду належить він сам? «Твар я тремтяча чи право маю?»

Убивство старої лихварки — це самоперевірка героя: чи витримає він ідею про право сильної особистості на кров, чи є він обраною, винятковою людиною. На­полеоном? Виношуючи ідею у своїй хворобливій свідомості, Раскольников мріє про роль володаря (Наполеона та рятівника (Христа)) одночасно — роздвоєння особистості героя. Водночас його приваблює ідея «надлюдини», якій усе дозво­лено. Але скоївши вбивство, він перетворюється на звичайного карного злочин­ця, якому потім не дає спокою совість, сумління. Він розуміє, що не може жити серед людей, і в той же час людського спілкування йому бракує: своїм злочином він ніби відрізав себе від людей. Щосили він тепер намагається повернути втра­чені духовні зв’язки. І теорія його «сильної особистості», яка виправдовує право убивати, зазнає повного краху. Вбивство людини не можуть виправдати, на мою думку, жодні філософські чи психологічні засади. Щастя у самому лише достат­ку, комфорті теж немає: його можна досягти лише вірою, наполегливою працею. Щастя у тому, щоб усе віддавши, нічого не вимагати для себе. Достоєвський же вважав, що щастя може прийти до людини через страждання.

Роман Ф. Достоєвського «Кара і злочин» був написаний 1866 року, але актуаль­ним він залишається й сьогодні, бо торкається важливих морально-етичних проб­лем, які хвилюють нас і зараз і обминути які неможливо. Ми живемо зараз у до­сить складному світі. Злочинність у країні, на жаль, зростає — про це свідчить статистика. Порушенням законів юридичних і моральних деякі ділки й зараз на­магаються поліпшити свій добробут. Світ корисливості й розрахунку затьмарює їм розум. І забувають вони, що гроші й влада — це тільки тимчасове. Це не справжні людські цінності. У наш час також знов починає набувати значного поширення й теорія «надлюдини», створена Ніцше. Але давайте подивимося у наше недалеке минуле — роки гітлеризму, сталінізму. Я б ніколи не хотіла, щоб ці роки поверну­лися назад. І як добре, що у світовій літературі є цей твір Достоєвського «Злочин і кара», який доводить нам необхідність дотримання моральних законів, хоч і не всі цей твір сприймають однаково.

Давайте ж будемо більш людяними, добрими. Хай серце наше стане відкритим радості, добру, взаєморозумінню. «Краса врятує світ», — писав Ф. Достоєвський. Хай же в нашому житті цієї краси буде більше. У житті, у людських стосунках.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 10 клас | Добавил: 00dima (19 Октябрь 2016) | Просмотров: 16 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016