Вторник, 06 Декабрь 2016, 07:47
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 28
Гостей: 28
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 10 клас Добавить сочинение

Хто правий, уявляючи собі завтрашній день Вітчизни: Лопахін чи Петя Трофимов? (За п’Есою А. Чехова «Вишневий сад»)

Так уже склалося в суспільному розкладі поколінь, що люди, які живуть сьогод­ні, можуть реально судити, що стояло за поглядами на життя і суспільство двох протилежних героїв п’єси А. Чехова «Вишневий сад» — Лопахіна і Трофимова.

Яким уявлявся їм завтрашній день Батьківщини? І що вийшло? У п’єсі переда­на атмосфера розброду, нечіткості бажань. У будинку поміщиці Раневської тільки купець і Петя Трофимов, колишній учитель її сина Гриші, який потонув, упевнені в собі і, здається, знають, що їм треба робити в житті.

Лопахін «позичає» гроші власникам маєтку і пропонує їм продати вишневий сад під дачі, вбачаючи в цьому єдиний вихід зі становища, що утворилося. Він вважає, що немає рації тримати сад тільки заради краси. До того ж це просто не­вигідно: таку кількість вишні важко продати.

Лопахін і Трофимов намічають кожен свій шлях у житті. Роль Лопахіна — цен­тральна. Лопахін — купець, але порядна людина у всіх сенсах. Він хоче стати кра­щим, чистішим, розумнішим, мріє: «Ми самі повинні бути велетнями». Трофи­мов називає Лопахіна майбутнім мільйонером і «хижим звіром, що з’їдає усе на своєму шляху». Сам Трофимов передчуває щастя в далекому майбутньому і кличе йти дорогою безперервної праці, дорогою шукань і страждань. Намічені життєві дороги не для власників вишневого саду. Вони залишаються на колишньому роз­доріжжі.

Лопахін не може зрозуміти прихованих страждань цих дорослих дітей — Га- єва і Раневської, їхню наївну безпорадність і вперту непрактичність. Ми бачимо покоління, що іде, і не відчуваємо особливого жалю з приводу їхнього відходу. Правда, у п’єсі є ще молоде покоління. Але в молодих людей поки що одні слова. У той час як сокира Лопахіна вже стукає по вишневих деревах...

Найбільш вражаюча сцена в п’єсі — це повідомлення Лопахіна про те, що те­пер він хазяїн вишневого саду. Раневська гірко плаче після цієї звістки, а Аня вмовляє матір не журитися, обіцяє насадити новий сад, «розкішніший за цей». Вона начебто продовжує думку Трофимова: «Уся Росія — наш сад». На прохання Раневської Лопахін наказує припинити рубання саду. Але щойно колишні влас­ники залишають маєток, сокира знову стукає. Новий власник поспішає!

У рецензії на спектакль Художнього театру писалося: «Учора панахидний дзвін театру дзвонив урочисто і скорботно: відспівували в «Вишневому саду» російсько­го інтелігентного, але збіднілого дворянина, ...поставили пам’ятник над могилою симпатичних білоручок...» У чомусь рецензент мав рацію, але багато чого не вра­хував: «Ті, кого відспівали, все-таки дещо залишили світові. Хоча б духовно бага­те потомство, що мріє насадити нові сади». У той час як сила, яка йшла на зміну дворянству, була здатна лише на вирубування.

Єрмолай Лопахін ніяк не може забути, що він мужик. Пройде час, і Лопахін знову повернеться до цієї теми: «...от багатий, грошей багато, а коли подумати і розібратися, то мужик мужиком...» Це добре чи погано, що Лопахін пам’ятає свої корені? Думаю, добре. Сам Лопахін вважає, що дії і вчинки його викликані і ви­правдані прагненнями високими і шляхетними. Для нього нове життя — це дачі, які він буде продавати. Але вирубаний вишневий сад, якого не хочуть простити Лопахіну естети, — це дріб’язок у порівнянні з тим, що чинять сьогоднішні ділки, які поставили за мету свого життя гасло «Усе на продаж!»

Вибачте, Єрмолаю Олексійовичу, ви до цього не дійшли, але, вирубавши виш­невий сад, відкрили дорогу до свавілля, зміцнили принцип пана Лужина зі «Зло­чину і кари» Достоєвського: що хочу, те і роблю. Людині з грішми багато чого можна — сьогодні ми відчуваємо це на собі. Лопахін ще і приказує: «За все можу заплатити!» Він і тепер не до кінця зрозумів, що не все в житті вимірюється гро­шима, але в душі в нього немає більше ані радості, ані спокою...

Що стосується Петі Трофимова, то на нього серйозні надії покладати, я ду­маю, не варто. Його заклики, слова про майбутнє носять абстрактний характер. Відмовляючись узяти гроші, запропоновані Лопахіним, він говорить: «Я вільна людина. Я сильний і гордий. Я йду в перших рядах за щастя на землі...» Лопахін запитує його: «Дійдеш?» Трофимов: «Дійду. Дійду або вкажу іншим шлях, як ді­йти». Багато риторики, але важко віриться, що Петя здатний щось серйозне зро­бити, побудувати... ані Лопахіни, ані Трофимови не виправдали надій народу.

Тому на питання теми важко відповісти. Після «перебудови», або «перерозпо­ділу» багатств народу пройшло більше десяти років, а змін на краще не наміча­ється. Може, хтось знову почне все спочатку?! Думаю, це буде не Петя Трофимов, тому що хотіти і могти — різні поняття.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 10 клас | Добавил: 00dima (19 Октябрь 2016) | Просмотров: 18 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016