ІВАН ДРАЧ НЕЗВИЧАЙНИЙ ДИВОСВІТ ОБРАЗІВ І. ДРАЧА («Балада про соняшник»)

І варіант

Іван Драч — помітна постать на зоряному небосхилі видатних діячів України. За три десятиріччя літературної діяльності він видав кільканадцять збірок поезій, перекладів, кіноповістей, літературно- критичних розвідок. Його твори виходили в перекладах багатьма мовами світу. Творчість Івана Драча показує потяг поета до зобра­ження здобутків людства, осягнення літературних, культурних і мистецьких надбань рідного народу, а отже, характеризується різ­номанітністю мотивів.

Творчий доробок Івана Драча є настільки самобутнім й оригі­нальним, що його вірші й поеми не сплутати з творами жодного іншого автора, поезії завжди вражали незвичайними образами до такої міри, що скам’яніла естетична свідомість мас на початку 60-х років XX століття важко сприйняла їх. Проте зараз, коли ми можемо вповні ознайомитись із доробком видатного поета/ можна оцінити легкість, стрункість віршів, їх своєчасність та актуальність.

Один з улюблених жанрів Івана Драча — балада, де широко розкривається поєднання епічності з властивими поетові драматиз­мом і ліричністю. Саме в баладі він має змогу змінити реалістичну конкретику за допомогою асоціативного наповнення, метафориза-

49   СУТ 2500. 5-11 КЛ.

ції дійсності. Серед відомих балад Івана Драча виділяється «Бала­да про соняшник».

У «Баладі про соняшник» немає традиційних ознак балади: сюжет явно позбавлений легендарно-історичного або героїчного наповнення. З іншого боку, ми бачимо в сюжетній лінії твору не­звичайні, майже казкові події: соняшник, який чомусь має руки й ноги, стріляє горобців з рогатки, купається в річці й вилазить на грушу, зустрічає сонце у червоній сорочці, що їде «на велосипеді, обминаючи хмари у небі...». Соняшник глибоко вражений видови­щем і просить покатати його.

На перший погляд, це просто казка. Але останні рядки показу­ють, що балада має прихований зміст:

Поезіє, сонце моє оранжеве!

Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе,

Щоб стати навіки соняшником.

Зазирнувши «вглиб рядків», розуміємо нарешті: соняшник — уособлення поета, а сонце, що так вабить його, — поезія. Незвичай­ність такого розуміння Поезії і Поета є очевидною, але саме таке порівняння і є найбільш вдалим, адже соняшник — рослина, орієн­тована на світло сонця, рослина, що й формою нагадує його. І як соняшник не може існувати без сонця, так і поет не уявляє свого існування без поезії, змушений покликом серця завжди сповідува­ти її закони.

Невипадковим є й вибір автором балади саме образу соняшни­ка, який вважається невід’ємною складовою частиною національ­ної символіки України. Цим Іван Драч підкреслює, що у творі йдеть­ся саме про українських поетів, для яких поезія — спосіб виражен­ня українського світовідчуття. До таких поетів належить і сам автор «Балади про соняшник».

II  варіант

Та не в дивацтві суть — а в здивуванні,

У вмінні всюди диво світу світлом Осяяти: потужним світлом серця.

І. Драч

♦Люблю повертати людину очима до сонця. Спочатку поболю­ють очі, зате як поліпшується зір! Світ стає дорожчим, ріднішим, відчутнішим. Люблю повертати очима До сонця мистецтва. На небі життя побачив його зразу, почав розуміти тільки недавно», — пише Іван Драч.

Іван Драч був найбільшим революціонером слова з-посеред шістдесятників, як його називали, «вічний єретик*, поет, який шу­кав нових масштабів художнього мислення. Будучи сином двадця­того століття, в якому людина подолала космічний простір, але, мож- ливо, втратила відчуття органічності свого буття, свого єднання з природою, втратила насолоду від свіжоспеченого хліба, від зробле­ної праці, від любові до людей, Драч повертає своєму читачеві красу життя в усій його багатобарвності.

Поет естетизує слово, насолоджуючись його звучанням, красою його внутрішньої структури. В українській поезії він є продовжува­чем традицій Михайла Коцюбинського, Павла Тичини. Творчість його опромінена енергетичною активністю «повстанців сонця* — проту­беранців серця. Сонце стає його символом, сонце і серце стоять поряд, виступають контекстуальними синонімами в поетиці І. Драча:

Та не в дивацтві суть — а в здивуванні,

У вмінні всюди диво світу світлом Осяяти: потужним світлом серця.

Поезія Драча — це насамперед поезія запитань, а не відповідей, поезія поставлених проблем, спроба докричатися до зір, достукатися до людини. Він шукає виходу, здається, знаходить, сумнівається і знову шукає. Він фіксує живе життя в кожному своєму слові.

Отаким словом любові до життя є «Балада про соняшник* Іва­на Драча. Читач здивується: балада і раптом про соняшник! Але для поета важлива і сонячна квітка, що випромінює світло сонця, симво­лізує його. Важливість кожного явища життя підкреслює те, що по­езія названа баладою. Народнопоетична балада — вид ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового змісту з драматичним сюжетом. Численні балади Івана Драча, у тому числі й «Балада про соняшник*, не завжди вкладаються в рамки цього жанру, а більше схожі на притчі, медитації чи маленькі поеми-

Соняшник у поезії живий:

В соняшника були руки і ноги,

Було тіло шорстке і зелене.

Він бігав наввипередки з вітром,

Він вилазив на грушу і рвав у пазуху гнилиці.

І купався коло млина. І лежав у піску,

І стріляв горобців з рогатки.

Справжнє зачудування переживає соняшник, який «раптом по­бачив сонце*, яке теж живе, олюднене, прекрасне:

Красиве засмагле сонце,

В золотих переливах кучерів,

60

У червоній сорочці навипуск,

Що їхало на велосипеді,

Обминаючи хмари у небі...

«Балада про соняшник* — справді незвичайний твір, якому притаманні елементи баладної фантастики, зокрема олюднення сон­ця й соняшника, приземлення їх, особливий ліричний драматизм, коли соняшник переживає справжнє потрясіння. Та основний зміст твору, справжня його мистецька сила сформульована в останніх рядках, надаючи твору характеру притчевості. Це справді притча про красу і силу поезії:

Поезіє, сонце моє оранжеве!

Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе,

Щоб стати навіки соняшником.

Отже, сонце і соняшник нероздільні, тому що людина, яка від­крила для себе поезію, вже ніколи не втратить відчуття зачудовано- сті нею, красою поетичного вислову, поетичної метафори, як не втра­тить вона і вміння «сонячно* відчувати красу життя.

Павло Тичина дав таку оцінку твору: «Цей твір цікавий... По- перше, тема обдарованості й таланту подана цілком по-новому... По-друге: розв’язання теми цілком своє, а не традиційне... По-тре- тє: колір сонця у поета оранжевий, тобто жовтогарячий. Це, як мені здається, цілком відповідає характерові творчого сприймання світ­ла українським народом...*

Сонце у Івана Драча їде не на колісниці, а на велосипеді. Та­ким чином поет ніби віддає данину сучасності та, з другого боку, робить світило буденним у свої величі, доступним для кожного, навіть звичайного соняшника.

Поет був здатний до незвичайно оригінального творчого мис­лення, що спонукало його добирати своєрідні метафори та епітети, творити нові жанрові структури. Тому й вражають настільки чита­ча твори Івана Драча, закорінені своїм мисленням у менталітет народу, у здобутки вітчизняного мистецтва. Недарма Іван Дзюба писав про свого колегу: «За енергією шукань, розгоном випереджу­вання і садизмом самозміни Іван Драч явище небувале в усій укра­їнській поезії. Він увесь — скімлива душевна незакінченість, мото­рошна невіднайденість, постійно поновлювана незгармонізова- ність... *

III  варіант

Творчість Івана Драча — це світ мальовничий і незвичайний, це розкутість творчої думки, нетрадиційність поетичної форми, сти-

лю. Його вірші — це своєрідний метафоричний спосіб мислення, уміння опоетизовувати поняття і явища, які раніше перебували за межами мистецької краси.

Іван Драч увійшов в українську літературу темно-синьою кни­жечкою, на обкладинці якої хлопчик і соняшник, піднявши свої голови, дивилися на промені сонця небесного. Так виглядала пер­ша збірка поезій Івана Драча «Соняшник*. А поетичним кредо письменника стала поезія, що ввійшла в цю збірку, — «Балада про соняшник*. Саме її поетичні образи стали образами, намальовани­ми на обкладинці збірки.

Сам автор визначив жанр поезії як баладу. Балада — це неве­ликий сюжетний вірш, в основі якого найчастіше якийсь незвичай­ний випадок, пов’язаний з неймовірними, таємничими подіями. Так і в баладі Івана Драча диво дивне сталося із сільським хлопцем- соняшником, у якого «були руки і ноги, було тіло шорстке і зеле­не*. Він бігав наввипередки з вітром, рвав на груші гнилиці, купав­ся коло млина, стрибав на одній нозі, щоб вилити воду з вуха. Автор у поезії відтворює захоплення життям, сонцем, вітром. Показує гли­боке пізнання і поетичне осмислення такого, на перший погляд, бу­денного явища, як сонце в небі. Але у вірші Драча, побудованому на несподіванках метафоричності мови, сонце сприймається як фанта­стичне видиво:

...Красиве засмагле сонце В золотих переливах кучерів,

У червоній сорочці навипуск.

Воно їхало на велосипеді,

Обминаючи хмари у небі...

Від такої несподіванки хлопчик перетворюється на соняшник, що завжди повернутий до сонця в небі, ось так і виникає у вірші легенда про соняшник:

І застиг він на роки і століття У золотому німому захопленні:

— Дайте покататися, дядьку!..

Створивши такі метафоричні, фантастичні образи, Іван Драч ніби розповів казку про чарівний навколишній світ, його відкритість і загадковість, що породжують найчарівнішу в світі поезію — поезію душі:

Поезіє, сонце моє оранжеве!

Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе,

Щоб стати навіки соняшником.

Така несподівана кінцівка ніби пояснює суть і смисл створених