Пятница, 09 Декабрь 2016, 05:47
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 9
Гостей: 9
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 11 клас Добавить сочинение

Муза болю, гніву, боротьби у творах Евгена Маланюка

Доба перебудови повертає Україні раніше дискриміновані й заборонені ви­датні твори, відновлює імена письменників і вчених, без яких історія української культури була б неповна. До таких імен належить і Євген Маланюк. Це поет на­ціонального болю, гніву і боротьби. Вершиною свого таланту він рівний таким поетам, як П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, М. Бажан. Долею свого страж­денного життя він близький до польського поета Ципріана Норвіда, який також, як і він, майже все своє життя поневірявся в холодній і байдужій чужині. Вогнем свого болю і гніву за стражденну батьківщину Маланюк був значно сильніший від своїх однодумців.

Український поет більше громив своїх сучасників, ненавидів ворогів свого народу, але ще більше картав «малоросіянство», зрадництво і рабські інстинкти власного народу. В цьому він близький Т. Шевченкові, П. Кулішеві, І. Франкові.

Молодий письменник прагне стати одним із творців національної, державот­ворчої ідеї. Думки, висловлені в його поезії «На хресті слова розіп’ятий цвяха­ми літер...», — поетичне зізнання, позначене далеким 1924 роком, стало проро­чим щодо мистецької долі письменника. Воно навіть може служити епіграфом до всього його життя. Вже тоді є. Маланюк усвідомлював, що шлях до читача на батьківщині буде неймовірно довгим і напруженим.

Патріотичність Маланюкової творчості в усьому виразна й органічна. В епі­центрі його поезій завжди рідна Україна, вона постає вічно ясною, недосяжною. Він і любить, і картає її, називаючи «чорною Елладою», «Антимарією», «Звабли­вою зрадницею Кармен»... Любити й ненавидіти батьківщину дано геніям. Так немилосердно злословити міг лише той, хто був готовий віддати за Україну своє життя. Той, для кого вона «у кров і мускули вросла». Справді небувале й нетради­ційне для нас розуміння патріотизму! Ми ж звикли лише до захвалювання всього рідного, всього того, що навіть нас убиває.

На жаль, забули, що для того, щоб лікувати недугу, треба її знати, вміти її ви­явити.

Таке ж критичне ставлення до батьківщини й рідної історії є і в Т. Шевченка (його інколи негативне ставлення до діяльності Б. Хмельницького, якого він ви­знавав лише як полководця), і в І. Франка («У мене ж тая Русь — кривава в сер­ці рана»), і в Лесі Українки («Лиш той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив»). Це все були вияви вистражданого патріотизму.

Програму свого життя і творчості Є. Маланюк визначив назвою своєї першої збірки — «Стилет і стилос» (1925). Стилет — зброя в руках воїна, стилос — перо літописця. Меч колишнього воїна на програній війні замінив поет на перо. Сти­лос в його руках стає стилетом. Поет наголошує у своїй збірці, що боротьба не припинилася, вона продовжується, але тепер її треба здійснювати зброєю слова. Гармонійне поєднання високої ідейності з високохудожньою формою було при­таманне Є. Маланюкові на всьому шляху творчості. Сила художнього слова стала йому найміцнішою ідейною зброєю.

ІПедевром творчості поета можна також назвати історіософічну «Варязьку ба­ладу», яка була написана протягом двох днів. У ній — уся трагічна історія Укра­їни, заклик до її пробудження. Акордом балади є знову типове для поезії Мала- нюка потужне сплетіння любові й ненависті. Цим прийомом він досягає ідейного контрасту свого твору, будить свідомість своїх земляків, закликає їх нарешті ви­конати найвищий заповіт кожного народу.

...Коли ж, коли ж знайдеш державну бронзу.

Проклятий край, Елладо степова!?

Не менш ідейно значущим є також вірш-посвята «Сучасникам». У ньому поет пригадує П. Тичині його збірку «Золотий гомін», який радісно пролунав над Ки­євом під час проголошення четвертого універсалу біля пам’ятника Б. Хмельниць­кому. Жаліє, що від кларнета геніального поета «пофарбована дудка осталась», тобто докоряє Тичині та деяким іншим сучасникам їхню хвалу тиранові, бо «в скривавлений жовтень ясна обернулась весна».

Прочитавши осудливі рядки Маланюкової поезії, П. Тичина не образився, а сказав: «...він єдиний мене зрозумів, він єдиний сказав мені правду. А інші мені кадили...»

Крім запальної суспільно-патріотичної лірики, є ще в Маланюка чимало ін­тимних віршів, поезій, роздумів, поетичних присвят. Усі вони нагадують інколи своїм нервовим ритмом П. Тичину, Гумільова, Блока та інших неоромантиків.

Всі, хто спілкувався у свій час з Маланюком, згадували про нього як про ча­рівного співрозмовника, ерудита й незвичайну людину, з особливою теплотою в голосі та меланхолійною усмішкою.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 11 клас | Добавил: 00dima (19 Октябрь 2016) | Просмотров: 29 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016