Пятница, 09 Декабрь 2016, 05:51
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 11
Гостей: 11
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 11 клас Добавить сочинение

Доля селянки Марії - відображення хроніки жипя України (за романом Уласа Самчука «Марія»)

Більша частина життя Уласа Самчука пройшла в Європі, потім у Канаді, але серце його назавжди залишилось з Україною. Творча спадщина письменника до­сить велика. Сенсаційним і неперевершеним твором є роман «Марія». Написаний він був в 1938 році нашвидкуруч, мав незвичайний, історично несподіваний сю­жет. Роман створений за законами великого мистецтва і сприйнятий у літературі як визначне художнє явище.

Тема твору — велика трагедія українського народу в період страшного голо­домору 1932—1933 років. Роман «Марія» — гімн матерям, які загинули у ті не­людські часи.

Спочатку розповідь розгортається ніби у дусі української прози: звичайне се­лянське життя з його щоденними радощами і турботами. У дусі традиційної укра­їнської етнографії зображено вечорниці, заручини, весілля, розплітання коси молодою. Але згодом історична доба вносить свої криваві корективи у життя го­ловної героїні Марії, підносить її до рівня символу України.

Марія — головна героїня роману. Змальовуючи її нелегке сирітське життя, Улас Самчук підводить нас до думки, що подібною до Маріїної долі була історія України кінця XIX — початку XX століття, яка після поразок минулих віків була викинута на узбіччя світової історії, проте ціною неймовірних зусиль зуміла вистояти, навіть зміцніти, сподіваючись на краще. Коли читаєш твір про долю жінки-страдниці, то здається, що вже щось подібне доводилось чути раніше. Це справді так, бо насна­жений цей образ фольклорними мотивами: раннє сирітство, дитинство в наймах, перше дівоче кохання, розлука з милим, вимушене одруження з нелюбом, трохи сі­мейного щастя з коханим. Все склалося саме так у житті Марії.

Улас Самчук гортає перед читачем сторінки її життєвої долі... У шість років Марія осиротіла, а в дев’ять уже була в наймах, маленька пастушка потерпає від холоду і бруду: ноги порепались від холодної роси і чорної землі; нечесане і не­мите волосся на голові збилося ковтуном... Але сила любові до життя перемагає, і ця пастушка виростає у дивовижно вродливу дівчину, якій у праці немає рівних. Парубки за неї мало не б’ються, а господар за дев’ять років наймитської праці від­дав при її заміжжі дві десятини землі, як за рідною дочкою.

Марія покохала Корнія, якого забирають на службу до російського флоту, де він пробув сім років, став учасником російсько-японської війни. Не одержавши від нього жодного листа, втративши надію, але не втративши кохання, Марія по­дала рушники Гнатові, парубкові тихої, але наполегливої вдачі, невгамовному ха­зяїнові. Не зазнала жінка щастя з нелюбом, хоча Гнат докладав для цього всіх зу­силь. Двоє їхніх діток померли малими, і тут обійшло Марію материнське щастя.

Але Марія, як славнозвісна Наталка з твору І. П. Котляревського, бореться за своє щастя. Вона кидає Гната, починає жити з коханим Корнієм, відчувши, що нарешті знайшла себе. Невсипуща праця дала плідні наслідки: повернула Корнія у звичайне господарське русло, розширили поле; а згодом поставили нову хату...

Марія за покликом душі творить те головне, чого у неї не було, заради чого й народилася на світ Божий — родину. Героїня не просто творить сім’ю, а й, можна без перебільшення сказати, «українську мрію» самого автора. То цілий гімн люд­ському щастю, що підносить Марію високо, бо має вона міцну родину, вільно працює на своїй землі, жінка щаслива як мати, бо має розумних, завзятих, пра­цьовитих дітей, її поважають односельці: «Які це були гарні, повні, округлі роки. Кожний схід сонця приносив працю, захід — відпочинок».

Та щастя тривало недовго, прийшла революція 1917 року. Колись родючі землі вкриваються бур’янами, під дощами гине збіжжя і людська праця. У родину Марії прийшло лихо. Її троє синів, на яких покладались великі надії як на продовжувачів роду й годувальників, пішли трагічними шляхами. Старший син Демко під час Пер­шої світової війни потрапив у німецький полон і звідти не повернувся. Наймолод­ший Лаврін був репресований як ворог народу. Середній — Максим у революцію одягнув шкірянку і збоку причепив маузер, вчив батька-матір комунізму, а потім ви­гнав їх з хати. Руками отаких бездушних жорстоких виродків влада здійснювала на­сильницьку оргію голодомору 33-го. Таким чином, трагічна доля синів Марії вино­сить особисту трагедію життя жінки-матері на високий катафалк української історії.

Рід Перепутьків розпався, вмирає від голоду онука Христина, кінчає життя са­могубством дочка Надія, іде з життя й Марія без відчаю і страху, дивлячись у тем­ряву ночі.

Наділивши головну героїню твору ім’ям Марія, У. Самчук підкреслює типо­вість образу жінки-страдниці, уособлення в ньому материнства, жіночності й кра­си, зрештою, самої України — багатостраждальної, але безсмертної.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 11 клас | Добавил: 00dima (19 Октябрь 2016) | Просмотров: 25 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016