Воскресенье, 04 Декабрь 2016, 16:18
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 84
Гостей: 84
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 11 клас Добавить сочинение

Відображення традицій українського народу у романі Івана Багряного «Тигролови»

Жорстока доба 30-х років XX століття. Було знищено три чверті українських письменників: одних розстріляно без суду і слідства, інших заслано на Солов- ки, що на Білому морі, ще когось замели колимські сніги. Одним із тих, хто, на думку сталінських прихвоснів, не мав права на життя, був Іван Багряний. Але він вважав інакше... Його по праву можна назвати визначною постаттю нашої епохи. У його творах відображено дух часу, його філософські, морально-етичні тенден­ції народжували оптимізм і життєствердність. Письменник став політичним про­відником і визначним авторитетом у справі утвердження української державнос­ті, вільної від будь-якого тоталітаризму, від командно-адміністративної системи й насильства. Адже нікому не можна було говорити правду про жахливі сталінські репресії. Іван Багряний взяв на себе таку сміливість і зробив це у яскравій худож­ній формі, написавши роман «Тигролови».

До певної міри цей твір є автобіографічним. У ньому подані детальні описи тюремного побуту, допитів, тортур. Іван Багряний волею трагічних обставин «по­містив» у страхітливий ешелон смерті себе, свою долю, підносячи її до образу- символу непокірної і гордої, волелюбної і сплюндрованої України.

Головний герой твору — Григорій Многогрішний. Він — нащадок запорозь­кого гетьмана Дем’яна Многогрішного, першого політкаторжанина. Цей мужній юнак, авіатор, який не вчинив жодного злочину, був засуджений органами НКВД на двадцять п’ять років каторги, провівши перед тим два жахливих роки в катів­нях. Не плакав, не просив помилування, не обмовляв товаришів. Стійко зносив тортури й поклявся помститися за тисячі замучених і змордованих, за загублений рідний край. Григорій тікає з «ешелону смерті»... і цим божевільним протестом дає надію тисячам знеособленим в’язням. Відновлює почуття людської гідності, надії, переконання, що серед них, приречених, є такі, що не здаються, бо впевне­ні «ліпше вмирати, біжучи, ніж жити, гниючи!»

Григорій Многогрішний не скорився, не змирився зі своїм статусом в’язня жах­ливої системи і залишився Людиною. Для Івана Багряного — людини і митця — це головне: за будь-яких обставин особистість може і мусить бути Людиною.

Неймовірна воля до життя рятує Григорія в дикій тайзі і зводить із родиною тигроловів — Сірків, теж запорозьких нащадків. Колись ця сім’я втекла від злид­нів і збудувала собі в далекосхідному краї нову, славну та вільну Україну. Працьо­витості ж українцям не бракувало ніколи, то й жили в достатку — полювали, ло­вили рибу та звірів, навіть тигрів, копали золото і переборювали труднощі лише матінки-природи.

Після революції міцні селянські господарства від утисків «нової влади» занепа­ли, і люди ховалися у найглухіші заісутки тайги, щоб спокійно дожити свій вік.

у родині Сірків Григорія прийняли як рідного сина, — вилікували, дали при­тулок, навчили тайгових премудростей. Юнак почувався, як удома, бо ці україн­ські люди зберегли всі звичаї, традиції, навіть побут свого краю, були людьми щи­рими, добрими та мужніми.

Добрий душею старий полтавський переселенець Сірко, його ладна дружина, щира в коханні Наталка відігріли зболене серце і поранену душу колишнього в’яз­ня, повернули його до життя.

Григорій милується душевним спокоєм своїх рятівників, їхньою вірністю біле­ній хаті, вишитим рушникам, рідній мові, звичаям, народним пісням. Вони навіть поселення свої називали: Київ, Чернігівка, Полтавка, Переяславка тощо. Різдво святкували, «як з діда-прадіда велося: з кутею на Святвечір і з усім тим зворуш­ливим і романтичним ритуалом, що такий пам’ятний Григорієві з дитинства, з віршуванням, з колядками».

Але вірність традиціям українського народу відчувається і в характерах героїв, і в діях, і вчинках.

Творчість І. Багряного довела, що сповнене небезпек, пригод, трагедій, зрад життя письменника не знищило в ньому віри в перемогу добра над злом. І радіс­но, що, хоч і з великим запізненням, його народ має можливість читати твори, дізнаватися з них про гіркі сторінки української історії, щоб уже ніколи не допус­тити їх повторення.

Отже, головне для Івана Багряного переконати читача, що за будь-яких обста­вин людина має зберегти в собі доброту, віру в людяність. Бо для кожного україн­ця почуття національної гідності, патріотизму є органічним, природним, як саме життя.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 11 клас | Добавил: 00dima (19 Октябрь 2016) | Просмотров: 20 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016