Воскресенье, 04 Декабрь 2016, 16:16
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 82
Гостей: 82
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 11 клас Добавить сочинение

«Червоне - то любов, а чорне - то журба» (інтимна лірика Дмитра Павличка)

Світова література знає чимало зразків інтимної лірики. Пригадаймо сонети Петрарки, поезії Пушкіна, неповторне «Зів’яле листя» І. Франка, поезії А. Ма­лишка, В. Сосюри.

Тема кохання, болісного, жагучого, драматично гострого, — одна з характер­них для Д. Павличка. Захоплення жіночою красою, палісий жаль за втраченим ко­ханням, вибагливість в інтимних стосунках — такі почуття проймають цикл поезій «Пахощі хвої», ця тема пізніше буде найглибше розроблена в збірці «Таємниця тво­го обличчя». Інтимна лірика поета пристрасна, сповнена ніжності, емоцій. Живо­творна сила любові, яку оспівує Д. Павличко, виховує нову людину, спонукає її до нових звершень, робить благороднішою, чистішою, підносить у помислах і ділах.

Д. Павличко не вигадує якоїсь нереальної любові, хоча вона в нього — як Бог. До неї, сповненої зваби й таємниць, звернені слова-благання:

З’явись, благослови, зігрій.

Якщо ти є, якщо ти є!

Яскрава образність, свіжа, небуденна поетична думка, мінливість почуттів лі­ричного героя — про це йдеться в невеликій поезїї «Дзвонить у зорях небо чисте...»

Поезія Д. Павличка не повторює художніх прийомів його попередників. У тра­диційну тему кохання поет вносить нові психологічні відтінки, які ми відчуваємо, читаючи поезію «Коли ми йшли удвох з тобою...» Цей твір змушує нас замисли­тись над найпрекраснішим з людських почуттів, яким треба дорожити. Закоханий юнак у розпачі, бо найдорожча для нього людина так неймовірно байдуже, наче бур’ян, топтала повнозерні хлібні колоски, схилені до землі.

Ліричний герой не зважився в ту мить сказати дівчині, як йому гірко й боляче бачити стоптане золоте колосся:

О,   я хотів тобі сказати.

Що те колоссячко вусате —

То невсипущий труд мозільний.

То молодим калач весільний.

Боляче, що вона не замилювалася над тим, не помічала і не чула німотного крику знівечених нею колосків пшениці, як не чула й того, що так німо кричали його найніжніші почуття, стоптані разом з колоссям.

Поезія «Два кольори» — твір такої ж емоційно-роздумливої інтимної лірики. Відчутна спорідненість і співзвучність її з відомою «Піснею про рушник» А. Ма­лишка.

Немало років минуло, як двома кольорами, червоними і чорними нитками, мати вишила сорочку для сина, який «малим збирався навесні піти у світ незна­ними шляхами». Розмаїта гама українських народних вишиванок, де переважають два кольори: червоний і чорний — символи любові і журби, радості і смутку. Ці почуття в житті органічно поєднані: «Переплелись, як мамине шиття, мої сумні і радісні дороги». Ліричний герой зберіг найсвятіше — «горточок старого полотна і вишите ...життя на ньому», зберіг пам’ять про найкращу жінку для кожної люди­ни — матір. Композитор Олександр Білаш дав мелодійні крила поезії. Саме музи­ка допомагає нам глибше зрозуміти і красу образів і красу нашого буття.

«Вічна» тема для Д. Павличка спонукає читача до роздумів, підносить у помис­лах, робить його благороднішим. Вірш поета «Моя любов, ти — як Бог?» — на­очний приклад цього. Як Земля, космос становлять Всесвіт, бо існують за взаємо­залежними законами буття, так само і земна любов сягає небесного високого почуття, і тим вона вже неземна. Любов осяває душу людини, її не можна поба­чити й почути так само, як Бога, це почуття дано, щоб лише відчувати.

Кохання несе не лише радощі, воно несе муки, страждання... Бо любов буває і нерозділена, і болюча, і трагічна. І що сильніша вона, то глибше страждання, саме їх ми відчуваємо, читаючи поезію-пісню «Я стужився, мила, за тобою».

Дзвенить у зорях небо чисте.

Палає синім льодом шлях.

Неначе дерево безлисте.

Стоїть моя душа в полях.

Наскільки зворушливим є образ явора, його милої явороньки, їхнє безнадійне кохання. Явір стає символом болю й невимовної журби, він тужить за своєю су­дженою, бо їхнє молоде кохання з’являється лише у снах.

Тугою і смутком, болем пройнята остання строфа, бо яворові загрожує зни­щення:

Він не знає, що надійдуть люди.

Зміряють його на поруби.

Розітнуть йому печальні груди.

Скрипку зроблять із його журби.

Дмитро Павличко виспівав свою «вічну» тему кохання ніби одним подихом, вклавши в неї світлу радість, тиху печаль і тугу осяяного й збентеженого великим коханням серця ліричного героя.

«Поезія — це мова молодих», — сказав Д. Павличко. І такий погляд на поезію як на молодий поклик людської душі він підтверджує своєю творчістю.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 11 клас | Добавил: 00dima (19 Октябрь 2016) | Просмотров: 25 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016