Четверг, 08 Декабрь 2016, 02:09
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 4
Гостей: 4
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 11 клас Добавить сочинение

«Альпійська балада» В. Бикова - гімн великому коханню, яке перемагає

Как зто било! Как совпало — Война, беда, мечта и юность!

Д. Самойлов

Центральна тема творчості білоруського письменника Василя Бикова — зо­браження жорстокої правди Великої Вітчизняної війни. Дія його творів відбува­ється, як правило, в період гітлерівської окупації у Білорусі. Але є одна повість, яка присвячена подіям за межами авторової батьківщини, — це «Альпійська ба­лада» (1963). І річ не лише в місцевості (італійські Альпи, фашистський концта­бір в Італії), а ще й у тому, що це за тональністю незвичайний для Бикова твір. Ця повість — романтична, її емоційна піднесеність відчувається вже в самій на­зві — балада.

Простий білоруський тракторист, воїн Радянської армії, Іван Терешко та іта­лійська студентка, дочка заможних батьків, антифашистка Джулія були закинуті долею в одне місце — на завод в Італії, де працювали смертники — полонені, бій- ці-антифашисти, воїни опору.

Жага свободи навіть у цьому страшному місці не покидала Івана та його това­ришів: вони підготували вибух, який зруйнував частину огорожі заводу, і частині в’язнів удалося втекти.

Тікає й Іван. Як же він розізлився, коли відчув, що хтось продирається через кущі й тихо волає: «Руссо!» Юнак вже втретє намагається втекти і знає, що в такій ситуації краще бути самому. Та ще більше розгнівався Іван, коли побачив, що за ним біжить дівчина у такій самій арештантській одежі, як і він. Проте Іван не може відштовхнути слабшого у скрутну хвилину. Він біжить по гострому камінню, лізе на круті гори і... подає таки руку дівчині. І вони починають небезпечний, важкий, на межі людських сил шлях до свободи. «Іван дедалі вище ліз на гору, зрідка зупи­няючись, щоб почекати дівчину, яка з останніх сил уперто йшла за ним... Прокля­ті гори! Іван був вдячний їм за недоступність для німецьких мотоциклістів, але вже починав й ненавидіти їх за те, що вони так безжально забирали сили».

Спочатку молоді люди не вбачали одне в одному юнака чи дівчину. Вони були товаришами по нещастю, яких воля до життя на свободі вела до Трієста — пар­тизанського міста. Згодом сили покинули Джулію, вона сіта на камінь і відмови­лася йти далі. Іван розізлився, махнув рукою і швидко пішов стежкою. «Сам він усе стерпить, перейде хребет, аби навіть довелося повзти по пояс у снігу... Нащо зв’язуватися з тим дівчиськом? Хто вона йому?» Але ноги самі притишили крок. Іван повернувся назад. Посадив Джулію собі за спину і поніс угору. «Його шию лоскотало тепле дихання дівчини. Тонкі пальці її раптом погладили його груди, і він стрепенувся від неочікуваної ласки». Іван подумав, як це чудесно мати на чу­жій землі близьку людину, і відчуття її мовчазної близькості наповнювало його тихою радістю. Досягши, як їм здавалося, безпечного місця, змучені втікачі, зача­ровані суворою красою гір, раптом відчувають якесь душевне тепло. Несподівано для самих героїв в їхніх серцях зароджується чисте трепетне кохання.

За перевалом вони потрапили на гірські луки, у тепло і красу, у повінь альпій­ських маків. І такий самий спокій, блаженство, безмірна ніжність наповнювали вщерть душі закоханих. То були найщасливіші миті їхнього життя. Десь далеко за перевал відступили війна, гестапівці, вовкодави, голод, спрага. Були тільки Він і Вона. «Лежачи на траві, Іван гладив і гладив її вузьку, нагріту сонцем спину, дів­чина, притулившись до його грудей, терлась гарячою щокою об його розсічене осколком плече... Вона щось шепотіна незрозуміле, але Іван розумів усе».

Та смерть була за один крок. Божевільний німець-в’язень привів за собою есе­сівців. Відступати, тікати вже не було куди — перед ними прірва, на дні якої по­декуди білів сніг. У відчаї Іван штовхнув туди Джулію: «Стрибай на сніг!», — а сам зустрів смерть.

Здавалося б, що війна і кохання — речі несумісні. Та якщо навіть війна не змогла спалити в людських душах високі чисті почуття, то життя непереможне.

Іван загинув, та Джулії пощастило врятуватися, у неї народився син Джован- ні. Життя продовжується.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 11 клас | Добавил: 00dima (20 Ноябрь 2016) | Просмотров: 259 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016