Четверг, 08 Декабрь 2016, 11:45
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 35
Гостей: 35
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 11 клас Добавить сочинение

Азбука Морзе нашої свідомості: міміка, жести, одяг

Мабуть, ви не так давно востаннє були в метро, але зараз я пропоную подум- ки туди повернутися. Здавалося б, скільки вже можна, здавалося, б нічого цікаво­го, але ж це тільки на перший погляд. Отже, ми у вагоні метро. Навпроти сидить чоловік із похмурим та втомленим обличчям, він схрестив руки на грудях — ніби закрився, відгородився від світу. Він дивиться на підлогу, бо йому неприємно зу­стрічатися із кимсь поглядом, йому це просто непотрібно: він увесь у власних думках, точніше — у власних клопотах. Поруч із ним сидить молода пара, нам не чути їхніх слів, але ми й не прислухатимемося: нечемно підслуховувати чужі роз­мови. Ми тільки спостерігатимемо: от дівчина повернулась до свого супутника, поклала руки собі на коліна, долонями догори — вона відкрита до спілкування, вона щира. Хлопець відповідає мимохіть, він теж сидить у напівоберт, але в ін­ший бік: йому ця розмова неприємна або ж він просто хоче уникнути спілкуван­ня саме зараз. Подивімося ліворуч: молода жінка вдягнена в червоне, вона має велику різнокольорову сумку і яскраві прикраси — напевне, хоче привернути до себе увагу оточуючих. А от маленька дитинка на руках мами — вона відкрито ди­виться на світ, роздивляється пасажирів: малюк ще не знає, що погляд треба хо­вати, що дивитись на когось довго і допитливо — нечемно, він просто дивиться на все, що його цікавить. І мені цей малюк подобається, бо увесь його вигляд — вираз обличчя, жести, міміка — свідчать хіба що про безпосередність та чистоту дитячої душі.

До чого це все? А до того, що наші жести та міміка говорять про нас набагато більше, ніж нам здається. Часто ми думаємо, що приховали свої емоції, але ж мі­мічні, приховані знаки видають нас, як кажуть з головою. Мені подобається роби­ти подібні спостереження — я вчусь краще розуміти оточуючих.

Про що ж свідчать ті напівсвідомі знаки, що ми їх подаємо навіть тоді, коли нічого не говоримо, така собі азбука морзе нашого внутрішнього стану? Свідчать буквально про все: про вдачу, ставлення до людей взагалі та до конкретного спів­бесідника, про емоційний стан та настрій. Я помітив, що наша вчителька, коли входить до класу, завжди посміхається. І це чудово: ніби з’являється промінчик сонця, що переходить від одного учня до іншого, бо неможливо не посміхнути­ся у відповідь на таку щиру і теплу посмішку. Я багато чого помічаю, але поки що мені не вистачає досвіду впорядкувати свої спостереження, тому я дуже люб­лю книжки, присвячені мові жестів. Стільки цікавинок іноді можна знайти у по­сібниках з риторики: правила поведінки перед аудиторією включають у себе не тільки поради щодо того, як і що говорити, а й поради щодо постави, темпу мов­лення, правильної жестикуляції, одягу. О так, одяг — взагалі окрема тема, гідна, мабуть, десятку таких творів. Я часто думаю про те, що люди не завжди вдало до­бирають собі одяг: я не модельєр і не знавець моди, я зараз зовсім не про це. Май­мо дніше взуття, найкраще вбрання блідне, якщо не відповідає внутрішньому сві­тові людини або не пасує за віком, за соціальним станом. Такі вульгарні дівчатка із яскравим макіяжем та на величезних підборах-стукалках! Так прикро дивитись на людину в сірому та чорному, безформному й невиразному одязі! І тут зовсім не йдеться про фінансовий бік питання: один яскравий елемент «розбавить» навіть чорне, а посмішка прикрасить і довершить будь-який образ, навіть якщо людина не має змоги часто купувати обновки.

Коли нам добре — ми посміхаємось. А от психологи кажуть, що й навпаки: якщо посміхнутись — настрій поліпшиться. Я багаторазово переконувався на влас­ному досвіді, що ця порада дуже корисна. Посміхнувшись своєму відображенню в дзеркалі, зберігши цю ранкову посмішку на весь день, не закриваючись схрещени­ми руками, не відвертаючись від співбесідника, можна досягти неймовірного по­розуміння. Я думаю, що люди недостатньо пильно стежать за власними жестами та мімікою, ігнорують ці напівсвідомі знаки, що їм подають оточуючі. Якби ми більше уваги приділяли цьому, мабуть, і розуміли б одне одного краще, і світ би видавав­ся нам доброзичливішим, привітнішим. Посміхніться! Так, вас знімає прихована камера: хоча б прихована камера очей тієї дитинки, що сидить навпроти у метро. Хіба ж не прекрасно поділитися із нею теплотою й світлом? Тож — посміхніться!

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 11 клас | Добавил: 00dima (20 Ноябрь 2016) | Просмотров: 11 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016