Воскресенье, 11 Декабрь 2016, 11:55
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 67
Гостей: 67
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 11 клас Добавить сочинение

Війна і жінка на війні

Хто б що не казав, але світова історія та історія власного народу — це не ін­формація з рубрики «Це має знати кожен»... Вивчення історії не є засвоєнням ін­формації, не є запам’ятовуванням такої собі гуманітарної таблиці множення: істо­рію треба не вивчити, а в міру своїх моральних здібностей осмислити і пережити. Особливо ж — пережити.

І близько року тому напередодні свята Перемоги я попросила нашу вчительку з історії України порадити мені якусь книгу про війну. Але — соромно зізнатись — мені не хотілося читати про стратегії видатних полководців, про новітнє чи вже застаріле озброєння. Мені хотілось зрозуміти звичайних людей, що брали участь у Великій Вітчизняній. Тобто дізнатися про ці жахливі події «справжнє», «інше», «реальне» — тим трагічніше і страшніше. Чи то за якоюсь внутрішньою здогадкою, чи то за покликом природної зацікавленості в історичних подіях я просила у своєї вчительки таку книгу, де розповідається не про офіційний бік: мені не хотілось ба­чити «стільки-то мільйонів загиблих» — бо це речення лякає не так самою цифрою, як незбагненним холодом, з якою статистика говорить про такі речі, бо навіть одна смерть вже є трагедією, одна смерть вже гідна історичної книги...

За порадою вчителя я прочитала книгу білоруської письменниці Світлани Алексієвич «У війни нежіноче обличчя». Цей твір приголомшив мене і, сказати відверто, шокував. Раніше я ніколи не замислювалась над тим, що війни завжди зображувались очима чоловіків: не принципово — чоловіків, які розв’язували ці війни заради власних злочинних цілей, заради власної пихи й жаги влади чи чоло­віків, які були у цих війнах одними з багатьох, хто мусив залишити родину й пе­режити жахіття тих подій... але все ж — очима чоловіків. Світлана Алексієвич на­писала іншу книгу... Точніше навіть не вона її написала, бо цей твір складається зі спогадів десятків жінок, що брали участь у Великій Вітчизняній. Це так званий «роман-ораторія», складений з багатьох голосів.

У Радянській армії воювало близько мільйона жінок... У своєму творі пись­менниця зображує «жіночу війну», як би оксюморонно не звучало це словосполу­чення. Коли жінка у званні старшого лейтенанта, лягаючи спати на кілька нічних годин перед наступним боєм, що може стати й останнім, вдягає сережки, аби від­чути себе хоч трішечки жінкою... Коли медсестра не може залишити на полі бою пораненого німецького солдата, бо він теж людина, 18-річний юнак, так само не­винний ні в чому, як і всі інші юнаки, що потрапили в саме пекло війни... Коли молода дівчина під час загибелі військового судна в темряві й божевіллі обстрілу прагне врятувати хоча б когось, бо знає, що добре плавала з дитинства, і хапає першого, хто був поруч, а пропливши кількасот метрів, на березі бачить, що ви­тягла величезну білугу — рибину у людський зріст, — і, ридаючи, падає у відчаї: не врятувала, а могла врятувати... Коли... коли...

Я розумію, чому цю книгу не дозволяли друкувати в Радянському Союзі. Тим абсурднішою стає війна — навіть переможна війна! — коли жінка, призначена на­роджувати нове життя, йде вбивати, бо виникає потреба захистити свою Батьків­щину. Тим абсурднішою стає війна, коли з жінки намагаються зробити солдата, «універсального солдата», а молоді дівчата, відклавши снайперські гвинтівки, вве­чері беруться до співів... Крім того, у цьому творі немає героїчного у звичайному розумінні, але багато живого, і вся війна — антигуманна, абсурдна... Така, якою вона і є. Зізнаюся, в мене навіть не вистачає сили переказати найбільш вражаючі епізоди цього твору. І я не могла стримати сліз, читаючи цей твір...

Війна — набагато більше, ніж дати основних боїв і статистика загиблих. Ві­йна — абсурд і трагедія, коли природні ролі людей — давати життя дітям, працю­вати заради миру та гармонії — нівелюються...

Я ніколи й не підозрювала, що війна є такою страшною. Мені було важко чи­тати цю книгу, бо надто висока у ній концентрація шокуючих, проте реалістич­них, подій, людського болю і абсурдності описуваного... Але я неймовірно рада, що вчителька порадила мені саме цей твір: є такі сторінки історії, на які не можна заплющувати очі, які треба відчути самому й пережити, і — в міру сил — перео­смислити. Аби ніколи не повторилось жахіття війни із нежіночим, ба навіть біль­ше — нелюдським обличчям.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 11 клас | Добавил: 00dima (20 Ноябрь 2016) | Просмотров: 6 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016