Воскресенье, 04 Декабрь 2016, 16:20
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 90
Гостей: 90
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 11 клас Добавить сочинение

Вечір на узбережжі (твір-опис)

Усі ми різні: хтось любить безмежжя моря, комусь до вподоби ранок в осін­ньому лісі, когось захоплює степ, а когось — бурхливе життя міста... Особисто ж мене завжди причаровує вечірня пора. Вечір — час особливий. Вечір — це час спокою і прохолоди, тиші і замріяності.

Вечір на узбережжі моря просто казковий. Маленьке курортне містечко відпо­чиває від денної спеки, і поринає одночасно в морську синю тишу й у строкате без­межжя голосів. Найбільше ж я люблю вечір на морі тому, що він у кожного свій.

Мій вечір починається з найлегшого подиху вітру — і я розумію, що день закін­чується, що з моря лине прохолода і таємний шепіт хвиль. Мій вечір починається ще до заходу сонця: тільки-но проміння стає червоним, небокрай багряніє, і усю­ди розливається особлива передвечірня млость. Уже потім на місто спадають сутін- їси. Спочатку вони прозорі, ніби дивишся на світ крізь кольорові окуляри, а потім вони густішають, і тобі здається, що варто тільки поворушитися, — і синьо-бузко­ві сутінки осядуть на шкірі, всотаються у волосся та одяг. Тоді я сам стаю сутінка­ми, тоді я відчуваю, що море говорить зрозумілою мені мовою, тоді просто спосте­рігаю. Я спостерігаю за рухом людей навколо, за змінами у природі, за власними відчуттями. Я полюбляю сидіти на парапеті набережної. Так я нібито перебуваю у вирі вечірнього життя й одночасно бачу тільки море і небо. Море і небо. Тільки й усього. Вони такі безмежні, що аж дух перехоплює. Солоний запах вечірнього моря густішає і міниться, він стає майже видимим, тоді від неба теж починає віяти сіллю і водоростями, а на поверхні води — запалюються зірки. І ніщо не здається зайвим у цю хвилину: ані недоречна музика, ані запах далекого диму, ані чийсь надто різ­кий голос на відстані. Нічого не здається зайвим, бо вечірнє море, віддзеркалене у вечірньому небі (саме так, а не навпаки), «розкриває карти»: починає, не соромля­чись і не приховуючи нічого, випромінювати — Вічність. Я не можу тільки опису­вати бачене, так само як не можу просто бачити, адже я не просто дивлюсь на цей вечір — я живу ним, і він живе мною. І я, захоплений якимсь казковим єднанням зі світом, єднанням зі стихією, сам починаю відчувати цей присмак морської вічнос­ті — терпкий і трошки солоний. Що бачило море? Я гадаю, воно пам’ятає все, і пе- реді мною вже постають обриси далекий дерев’яних кораблів. їхні вітрила тріпотять від вітру, кораблі тримають курс, і хоча я не знаю, куди вони прямують, я подумки бажаю їм щасливої дороги. Поруч зі мною вже з’являються тіні людей, що жили на цих землях сотні або й тисячі років тому. Вони так само бачили це море, як його бачу я. І море так само бачило їх. Чи запам’ятають ці води мене? Хтозна. Може, за сотню років моя тінь так само постане на цьому березі у вечірній напівтемряві, коли якийсь мрійник дивитиметься у безмежжя блакитного простору. Іноді я нама­гаюсь поділитись побаченим, але всі кажуть, що я фантазер. Я не ображаюсь, адже вечір на узбережжі у кожного свій... аж от темрява густішає. І тепер її майже мож­на торкатися. Людей навколо меншає, і звуки тихішають: напевно, вони просто за­грузли у цій темряві, і тонуть у ній, ніби в темній воді. Вітер стає холодним, і він теж випромінює вічність — вічність стає самим повітрям, чи не головною деталлю пейзажу. Здається, все бачене, усі відчуття неможливо було б передати навіть за до­помогою живопису. Отак тільки й залишилося б узяти білий аркуш. Пофарбувати його на темно-синє й написати вишуканими срібним літерами: Вічність. Це була б найреалістичніша картина вечора на морському узбережжі, повірте.

Доки, сидячи на парапеті над морем, я всотую тишу, спокій і темряву, доки я сповнююсь солоною морському тишею й запахами моря, я навіть не з’єднуюся з природою, ні, природа живе своїм таємничим життям, а стаю частиною цього жит­тя — і почуваюсь щасливим, почуваюсь по-справжньому в безпеці. Напевно, в мені говорить якась генетична пам’ять людства, а може, просто романтична натура мрій­ника. Усе навколо готується до сну: море, віддзеркалене у небі, зорі, що світять, здається, не згори, а пульсують десь під водою, легкий нічний вітер. Усе це віддзер­калюється в мені, і я, вже майже переможений сном, мрію хіба що про те, аби не втратити це відчуття, не загубити у власній пам’яті цей вечір на узбережжі — по- справжньому мій вечір. Адже вечори, тим більше вечори біля моря, — у кожного свої!

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 11 клас | Добавил: 00dima (20 Ноябрь 2016) | Просмотров: 5 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016