Понедельник, 21 Август 2017, 15:45
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Меню сайта

 

Предметы
Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 11 клас Добавить сочинение

Роман «Маруся Чурай» Л. Костенко: історичне, ліричне, філософське...

Роман у віршах «Маруся Чурай» — твір багатогранний, у ньому поєднане й епічне начало (історичні відомості), й ліричне (глибокі почуття героїв), і філо­софське підґрунтя.

...Велике діло — писані слова!

Історії ж бо пишуть на столі.

Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.

Ми пишем плугом, шаблею, мечем.

Піснями і невільницьким плачем.

Історія — складна річ. Скільки ми знаходимо різночитань, гіпотез, думок щодо історичного процесу, багато суперечностей і в документах, а ще більше суперечностей в інтерпретації цих документів, скільки перекручень зазнала іс­торія з боку ідеологічних доктрин... То де ж шукати справжню історію? Напевне, саме «на своїй землі», написану плугом, шаблею, мечем і піснями, надзвичай­ною кількістю прекрасних шедеврів пісенної творчості, що їх створив україн­ський народ. Саме таку живу, піснями писану історію відображує у романі «Ма­руся Чурай» Ліна Костенко.

Зображений у романі історичний час — доба Хмельниччини, XVII століття — є суперечливим часом... Хоч який історичний час в багатостраждальній історії нашого народу не був суперечливим? Дослідники стверджують, що зафіксова­но близько 200 000 українських народних пісень. Мені навіть важко уявити таку кількість! 200 000 пісень, кожна має свій сюжет (якщо не подієвий, то сюжет лі­ричний), кожна була кимсь складена і стільки разів виконана різними людьми, поки усталилася, стала народною! Якщо приблизно підрахувати, виходить, що для того, щоб проспівати усі українські народні пісні, якщо співати одну піс­ню на день, не повторюючись, необхідно близько 550 років!.. Відповідно, кожна більш-менш важлива подія в житті нашого народу супроводжувалася піснями, виспівано було кожну радість і кожен біль... Тож не дивно тепер, що звичайна дівчина із талантом до співу стала справжньою національною героїнею, симво­лом, людиною з легенди... Багато уваги поетеса приділяє і звичайним людським почуттям, хоча чи можна назвати святе почуття любові звичайним? Історія ко­хання Марусі та Гриця також ніби взята з народних пісень...

У романі «Маруся Чурай» майстерно поєднується історичне, ліричне та фі­лософське. Григір Тютюнник колись сказав: «Пісня — це коли душа сповіда­ється»... І насправді, пісні Марусі Чурай є сповіддю її душі і водночас сповіддю народної душі, бо в них вона відображує не тільки власні переживання, але й народні звичаї та вірування, історичні події, легенди про битви та походи. Мені сподобався роман «Маруся Чурай» зокрема й тим, що він є по-справжньому близьким мені твором: хоч у романі немає пафосу та урочисто піднесених слів, він є патріотичним та українським до останнього свого рядка. Картини народ­ної вдачі, обрядів, героїчних походів та боротьби за свободу, картини україн­ської природи — все це поєднується гармонійно та поетично в єдину неповтор­ну картину. Маруся Чурай бачить свою землю, і її бачення мені дуже імпонує:

Усе як є — дорога, явори, усе моє, все зветься — Україна.

Така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись і з Богом говори.

Маруся Чурай в однойменному романі - образ-символ чи реальна людина?

Документи залишають нам нечисленні відомості про історичні події, у доку­ментах — літописах та архівах — ми знаходимо насамперед відомості про життя героїчних осіб і майже нічого — про життя звичайних людей. Гідні багатолітньої пам’яті люди залишаються в легендах та фольклорі.

Так, образ Марусі Чурай — це образ з легенди, ми не знаємо достеменно, чи жила вона насправді. Найімовірніше Маруся Чурай справді жила на Полтавщи­ні у XVII столітті, складаючи пісні, яких співала вся країна, а деякі з них спі­вають і досі.

Якою видається читачеві Маруся? Це дівчина, яка мала дар від Бога: не тіль­ки дар співати і складати пісні, але дар кохати, бути щирою та чистою:

Красива я була, правда? Схожа на свою матір.

Смілива я була, правда? Схожа на свого батька.

Співуча я була, правда? Схожа на свій народ.

Напевне, ці рядки чи не найкраще розповідають нам про Марусю Чурай.

І саме через ті рядки виникає думка про те, що образ Марусі Чурай є симво­лічним: вона і є в певному сенсі образом народу, з його співучою нескореною і нескоримою душею, з душевною чистотою і несправедливо сповненим страж­дань життям.

Маруся закохується у Гриця, вони щиро кохають одне одного, але Гриць одружується з іншою: через тиск з боку його матері, через заможність майбут­ньої дружини і через власну душевну роздвоєність: «Нелегко, кажуть, жити на дві хати, а ще нелегше жить на дві душі», — так у романі характеризується ду­шевний стан Гриця. Маруся важко переживає зраду коханого, готує для себе отруту, але її випиває Гриць. Марусю судять за вбивство, але в останню мить її рятує Іван Іскра. Образ Івана Іскри — образ узагальнений, він щирий друг, муж­ній воїн, готовий боротися за країну та за близьких йому людей.

Марусю називають у романі голосом, піснею і душею народу. Вона, напевне, такою і є. На долю дівчини припадає багато випробувань, життя зрештою над­ламує її душу, вона ніби втрачає свій голос, втрачає здатність жити легко і радіти життю, але душевна чистота, прагнення кращого якщо не для себе, то для свого народу залишається з Марусею до останніх її днів.

Життєва драма Марусі є центральною дією твору і водночас тлом для зо­браження історичних подій, зображення епохи. У той час, коли живе Маруся, Україна загрузла у боротьбі за свободу на тлі посилення тиску з боку Польщі, міжусобиць та безладу всередині країни. Але за всіх часів не переводяться у на­шій Батьківщині люди мужні, героїчної вдачі, що ладні покласти своє життя за долю народу. Разом із тим Ліна Костенко не ідеалізує народ: вона зображує і Галю Вишняківну, для якої матеріальне вище за духовне, і людей, які погоджу­ються із тими, хто сильніший, а не з тими, на чиєму боці правда. Та всі ці люди не творять загальної картини, а є винятками з народного характеру, який в уза­гальненій формі відбивається в образі Марусі, Івана Іскри, дяка.

Пісня — це душа народу. У народних піснях відбиваються побут, звичаї, на­родна вдача. У піснях звичайні люди можуть вилити власні болі та радості. Не менш важливою, ніж народна творчість, для нормального існування нації є її іс­торія. Ліна Костенко своїм романом підкреслює, що історію творять живі люди, які так само радіють, кохають та розчаровуються. Автор зображує історичний процес на тлі життя звичайних людей, тому історія у зображенні поетеси стає насправді живою і близькою навіть сучасному читачеві. Я вважаю, що саме таке зображення історії може пробудити в сучасниках пошану до неї та прагнення знати історію свого народу. З роману ми дізнаємось і про легендарну постать — Марусю Чурай, яка найімовірніше є і реальною людиною, і образом-символом нашої країни, самої народної душі...

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 11 клас | Добавил: 00dima (02 Май 2017) | Просмотров: 14 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2017