Воскресенье, 25 Июнь 2017, 02:00
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Меню сайта

 

Предметы
Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 2
Гостей: 2
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 11 клас Добавить сочинение

Мотиви втрати кохання й сенсу жипя, трагічної самотності у вірші 0. Блока «Про доблесті, про подвиги, про славу...»

Вірш Блока «Про доблесті, про подвиги, про славу» іноді порівнюють з Пуш- кінською присвятою «А. П. Керн». Справді, є щось спільне у композиції віршів, щось невловимо романтичне. І водночас вірш О. Блока цілком у його стилі. Поет одразу говорить читачеві головне:

Про доблесті, про подвиги, про славу Я забував на страдницькій землі.

Коли твоє лице в простій оправі.

Світилося у мене на столі.

Оце «світилося» одразу налаштовує на розуміння вивищеності почуттів лі­ричного героя, для якого образ коханої найдорожчий за все, чим звикли доро­жити у цьому світі. Ніщо не варте кохання — ані «доблесті», ні «подвиги», ні «слава». «Та час настав, і ти пішла із дому», — приречено говорить він про тра­гічну для нього подію — втрату коханої. Цікаво, що речення вміщено в один рядок і закінчується крапкою. Така побудова не є випадковою. Оця крапка така безповоротна, як сама подія, вона ніби несподівано обриває витончену мелодію кохання і щастя. А далі цікава черга дієслів, що передають ніби обмін діями: я «жбурнув перстень пам’ятний», бо «ти віддала своє життя чужому», і «я забув прекрасний образ твій». Якби ж то «забув»! Дні без кохання втрати­ли сенс, тому

Летіли дні, кружляли клятим роєм...

Так говорять або коли не помічають плину часу, або навпаки, коли праг­нуть його скоріпіе прожити, бо все навколо неважливе. «Вино й любов були мої кати», — згадує ліричний герой про свої марні спроби «забути» втрачене кохан­ня. Нарепіті, наче переступивпіи через себе, він покликав кохану. Скільки бла­гання й надій було в тому поклику і разом з тим порівняння «наче молодість» заздалегідь віщує про приреченість цієї спроби, адже не можна повернути моло­дість, а значить, і кохання:

Я кликав, тільки ти не озирнулась,

Я сльози лив, ти ж очі відвела.

Ти в синій плащ журливо загорнулась,

У вогку ніч із дому геть піпіла...

Образ-символ синього плаща, а не образ самої коханої переважає чомусь. Чому? Тому що не риси обличчя, вірніпіе, не тільки риси обличчя — це образ милої та все, що з нею пов’язане: «лице в простій оправі», «перстень пам’ятний», дні і ночі щастя і нарепіті отой синій плащ. Цей колір має для О. Блока особли­ве значення. Синій морок ночі для нього — символ темряви, невідомого, таєм­ничого і зрештою «зла». Сповідуючи кольорове бачення світу у віршах, О. Блок підкреслював спорідненість сприйняття кольору Врубелем і ним самим. Тому про Врубелевського «Демона» він писав: «Снизу ползет синий сумрак и мед- лит затоплять золото и перламутр. В зтой борьбе золота и синевьі уже брезжит иное... Врубель... — вестник, весть его о том, что в сине-лиловую мировую ночь вкраплено золото древнего вечера...» Отже, «синій» для Блока не випадкове ви­значення, а символ трагічної незворотності й гіркоти. Це враження підкреслене словом «журливо». Серед самотніх днів і ночей, яким, здавалося, й ліку не буде, як часто снився героєві той синій плащ:

Я міцно сплю, і сниться плащ твій синій,

В якому ти у вогку ніч пішла...

І три крапки у кінці речення вже не містять і краплі надії, лише сон. Це ко­хання випалило героя дощенту:

Не мрію вже про ніжність і про славу.

Минуло все, і молодість пройшла!

Оце безнадійне «не мрію» набирає особливого трагізму поряд зі словами «минуло» і «пройшла» І річ не в тому, що молодість пройшла, а в тому, що ми­нуло кохання, без якого життя порожнє. І нарешті найтрагічніші рядки:

Твоє лице в його простій оправі

Я сам прийняв з письмового стола.

Оце «я сам» звучить так, ніби герой самотужки вбиває кохання, ніби сам під­няв руку на найдорожче.

Трагедія втрати кохання й сенсу життя, трагедія самотності втілена Блоком у символістській манері неповторною мовою натяку й напівтону. Витонченість почуттів героя висловлена з допомогою витончених образів-символів, у яких зливаються образ-колір, образ-звук та образ-слово.

Мій Блок

Он весь — дитя добра и света...

О. Блок

Бувають такі дні, коли після довгої зими, яка вже встигла набриднути, рап­том все починає рухатись: осідає сніг, хмарки бігають у яскравому небі, весело дзюркочуть під ногами струмки і виблискують так, що аж очам боляче, а з про­низливо голубого неба ллється сонячне проміння. Повітря наповнене свіжістю й очікуванням чогось незвичайного. І це очікування пронизує твою душу, бен­тежить її, наповнює надіями. Тобі хочеться в небо і побачити всю землю, пробу­джену весною. Ось тоді й згадуються рядки великого Олександра Блока.

О, весна без конца и без краю —

Без конца и без краю мечта!

Узнаю тебя, жизнь! Принимаю!

И приветствую звоном щита!

За великими космічними законами, все в житті має свої два полюси. Щоб спов­на пізнати радість — треба пережити горе, а щоб зрозуміти, що для тебе є удачею — пройти через неудачу. І Блок вчить мене з радістю приймати все, що дає життя:

Принимаю тебя, неудача,

И удача, тебе мой привет!

Життя, перевіряючи нас на міцність, витривалість, посилає нам час від часу випробування, проходячи через які, ми стаємо загартованіші, маємо змогу кра­ще пізнати себе і свої можливості:

За мученья, за гибель — я знаю —

Все равно: принимаю тебя!

Читати вірші Блока для мене — ніби говорити з мудрим співбесідником, який все розуміє і знає про всі твої душевні пориви, бо сам пройшов через це:

И вновь — порьівьі юньїх лет,

И взрьівьі сил, и крайность мнений...

Но счастья не бьіло — и нет.

Хоть в зтом больше нет сомнений!

Якщо «счастья не бьіло — и нет», то для чого ж тоді живе людина на землі?

Щастя в самому житті. Впусти його в себе, наповни себе радістю буття по самі вінця, відчуй гармонію зі світом:

...Через край перелилась Восторга творческая чаша,

И все уж не моє, а наше,

І с миром утвердилась связь...

А що потрібно, щоб радість буття не залишала людину, щоб свято життя не перетворилося на будні?

Мабуть, дивитись на світ дитячими очима, весь час знаходити щось нове в ньому:

Как мало в зтой жизни надо Нам, детям, — и тебе и мне.

Ведь сердце радоваться радо И самой малой новизне.

Я часто беру до рук старенький томик віршів Блока, який дістався мені від бабусі. Читаючи його, я знаходжу відповіді на питання, які мене хвилюють, лов­лю відлуння своїх почуттів, насолоджуюсь чаруючою музикою поезії Олексан­дра Блока.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 11 клас | Добавил: 00dima (02 Май 2017) | Просмотров: 23 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2017