Вторник, 26 Сентябрь 2017, 04:06
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Меню сайта

 

Предметы
Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 4
Гостей: 4
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 11 клас Добавить сочинение

ФІЛОЛОГІЧНИЙ конфлікт і соціальна спрямованість п’єси Б. Шоу «Пігмаліон»

П’єси Б. Шоу називають драмами-дискусіями, інтелектуальними драмами. І це не витівка критиків, а лише спостереження за традицією митця. Про що ж дискусія у п’єсі «Пігмаліон»? Передусім вона має характер соціальний, бо ви­носить на обговорення питання: що важливіше — походження чи виховання й освіта. Відтак проблема стає ключовою і розв’язується через дискусії героїв, їх­ній вибір. Бернард Шоу зображує бідну дівчину Елайзу Дулітл, яку випадково зустрічає на одній із вулиць Лондона професор фонетики Хіггінс. Чому він по­мічає саме її? Через її жахливу мову, мову кокні — лондонських низів. «Ви чули жахливу вимову цього вуличного дівчиська? — питає Хіггінс свого супутника полковника Пікерінга і додає: — Через цю вимову вона приречена повік зали­шитися на дні суспільства». Так починається «філологічний конфлікт», бо з од­ного боку, Хіггінс нахваляється за кілька місяців навчити її правильної вимови ще й укладає парі з полковником Пікерінгом. А з іншого — сама Елайза мріє колись покинути вулицю, аби вибратися зі злиднів. Її мрія — посада продавця у квітковому магазині, проте там треба вміти спілкуватися і поводитися певним чином. Отож вона радо береться до навчання. Елайза здібна учениця і вимов­ляти слова навчилася швидко, інша річ — що то були за слова. Про це свідчить комічна сцена у матері Хіггінса. Отож робота продовжується. Мова — це дуже красномовна характеристика людини. Бернард Шоу переконує читача, що не одяг, не гроші роблять людину людиною, приємною у товаристві, а виховання, мова, освіта. І все це не є перевагою лише вищих шарів суспільства. Талант і праця Елайзи Дулітл допомагають їй піднестися над собою, над невіглаством і невихованістю, стати іншою. Багато критиків іронізували з приводу «леді з пуч­ка моркви». Та ми ж розуміємо, що то лише перші кроки. Той, хто скуштував освіти, вже ніколи не зупиниться і не повернеться назад. Не зупиниться й Елай­за Дулітл, хоч автор і показує її тріумф у вищому товаристві.

Починаючи із суті «філологічного» конфлікту, Бернард Шоу показує гли­бину застарілих у своїй упередженості поглядів щодо соціального походження як єдиного, що може дати справжнє виховання й освіту. Не випадково Хіггінс, який не раз давав уроки правильної вимови людям із буржуазних кіл, зазначає очевидні здібності Елайзи, яка вміє слухати й розуміти, старанно навчатися й сприймати суть вивченого, а не тільки зовнішню форму. Таким чином соціальна спрямованість п’єси виявляється у способі розкриття конфлікту. І образ батька Елайзи, який на перший погляд здається зайвим у творі, підкреслює думку ав­тора. Глибокий гуманізм п’єси в тому, як Бернард Шоу ставиться до звичайної людини. На його погляд, кожна людина варта поваги, незалежно від того, де вона народилася, бо в кожному є свій талант, іскра Божа, закладена Творцем, що від початку зробив людей рівними.

Отже, «філологічний конфлікт» п’єси «Пігмаліон» вочевидь пов’язаний із задумом Бернарда Шоу винести на обговорення англійської публіки, де тра­диційно цінувалося виховання і все було підпорядковане цьому, проблему не­переборності межі, що пролягає у суспільстві між багатими й бідними, вищим суспільством і простим народом. Таким чином, соціальна спрямованість п’єси реалізована через «філологічний конфлікт».

Переосмислення міфу у П’ЕСІ Б. Шоу «Пігмаліон»

П’єса Бернарда Шоу «Пігмаліон» чи не найвідоміша в світі. Не випадково саме за цією п’єсою написали мюзікл Фредерік Лоу та Алан Джек Лернер, на­звавши його «Моя прекрасна леді». А в шістдесятих роках XX століття було знято гце й фільм з культовою американською актрисою Одрі Хепберн у головній ролі.

В основу п’єси було покладено давньогрецький міф про античного скульпто­ра й царя Кіпру Пігмаліона, що уникав жіночого товариства і створив прекрасну статую із слонової кістки. Його творіння було таким довершеним, що він сам у нього закохався і попросив Афродіту оживити статую. Богиня зглянулася і ожи­вила статую, яку назвали Галатеєю. Вона стала дружиною митця.

Але, як відомо, однією з важливих рис творчої манери Шоу^ була парадок­сальність мислення. Отож він усе переосмислив по-своєму, його «Галатея» Елайза Дулітл зовсім не покірна й закохана у творця, як у міфі. Скоріше вона ставиться іронічно до його манер, його особистості. На перший погляд, профе­сор фонетики Хіггінс і справді, немов Пігмаліон, створює з вуличної квіткарки справжню леді за манерами й світоглядом. Але в нього інші мотиви: він уклав парі з полковником Пікерінгом, що за кілька місяців він навчить цю дівчину правильної вимови, так що вона «могла би видаватися герцогинею». Але у своє­му егоїзмі, тішенні самолюбства він забуває, що має справу з живою людиною, за яку має нести відповідальність, про що нагадує йому полковник. Хіггінс не розуміє, що не тільки він «ліпить» з Елайзи леді, а й вона вчить його людяності. Саме завдяки Елайзі він бачить себе ніби збоку. Адже успіх навчання залежав і від її здібностей, а не лише від його вміння. Отже, на відміну від міфу, Хіггінс та Елайза змінюють, «ліплять» одне одного. Хіггінс зрозумів не одразу, що не може уявити свого життя без неї. Але Шоу не з’єднав Хіггінса та Елайзу шлюбом, на відміну від міфу, за що йому часто докоряли критики. Проте сюжет п’єси був покликаний донести думку драматурга про те, що соціальні бар’єри не є непе­реборними, адже є ще талант, розум, знання, які долають усі перешкоди. «Піг­маліон» — це п’єса про диво народження людської особистості, а не про диво кохання. П^е і є нове переосмислення міфу драматургом.

П’єса Б. Шоу «Пігмаліон» відобразила одну з важливих рис літератури XX століття — інтерес до міфу як глибинної основи історико-культурного буття людства. Література цього часу була багата на численні інтерпретації міфу, зо­крема й античного. Адже міф дозволяв зрозуміти, яким бачили світ далекі пра­щури і водночас у ньому крилися можливості для відродження духовних ціннос­тей минулого. Та, спираючись на міф, автор надав йому іншого спрямування, іншого змісту. Образ міфічного Пігмаліона використовується як символ куль­турної традиції античності, що став універсальним у своєму загальнолюдському значенні. Водночас переосмислення міфологічного образу — своєрідна розгор­нута метафора, яка дає можливість побачити додатковий зміст образу, розшири­ти його розуміння. Отже, переосмислення античного міфу у п’єсі «Пігмаліон» — це і художній прийом, і спроба пізнання світу через літературно-мистецький тип, і свідчення живих зв’язків з культурною традицією.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 11 клас | Добавил: 00dima (02 Май 2017) | Просмотров: 72 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2017